Історія одеситки, яка виживала в окупованому Гостомелі

У нашому матеріалі на сайті odesa.one, з посиланням на odessa-life.od.ua, ми поділимося з вами історією одеситки Інни Нестоітер, яка донедавна була мешканкою мальовничого затишного передмістя Києва – Гостомеля.

Одеситки, яка вільно володіє українською і яка завжди без проблем спілкувалася російською.

Їй вдалося пережити справжнє пекло і тепер вона ділиться зі світом розповіддю про її чотирнадцятиденне виживання.

24-те лютого

Цього дня жінка прокинулася від телефонного дзвінка подруги о пів на шосту ранку, яка повідомила про початок війни.

Одеситка не одразу зрозуміла, про що мова, адже довкола тихо та спокійно. Вона неквапом приготувала каву, відкрила інтернет, все ще продовжуючи не вірити в слова подруги, поки в її вікні не з’явилося багато гелікоптерів, і по всій окрузі лунав звук вибухів. Після стало відомо про бомбардування та висадку десанту в район військового аеродрому.

Той день і ніч жінка провела на підлозі, перебуваючи на готові при першій необхідності збігати до підвалу.

25-те лютого

Кожен міст поряд із Гостомелем підірваний, щоб ворог був відрізаний від Києва. Навколо літають десятки ворожих гелікоптерів, а в аеропорту йде обстріл.

До того, як настав цей день, одеситка не була особисто знайома з багатьма сусідами. А з цієї миті вони об’єдналися в одну велику родину. Вони облаштували підвал спальними місцями.

Ніч півсотні людей довелося провести у підвальному приміщенні (яке не пристосовано для перебування людини), де холодне повітря та цементний пил.

26-те лютого

Чоловіками було знайдено генератор, дроти якого були підключені ними до підвалу, щоб було можливість заряджання телефонів.

Більшість квартир оснащені електричними плитами, а квартира нашої героїні – газовою, тому протягом усього дня на її кухні йшло приготування гарячих страв та кип’ятилася вода для чаю.

Люди, наскільки можна, почали записатися продуктами.

Між будинками літав літак ворога.

27-го лютого

Одеситка зізнається, що навчилася розрізняти звуки градів та мінометного вогню на полі.

……

Після цього, за словами Інни, розпочався один суцільний нескінченно довгий день.

Звук постійних обстрілів, відсутність світла, спалювання склозаводу.

Майже весь час доводиться бути в підвальному приміщенні, де всі давно стали однією великою сім’єю, – вони жартували, підтримували одне одного і слухали випуски новин по радіо. До цементного пилу вже звикли.

Одеситка розповідає, що вона продовжувала підніматися до себе у квартиру, щоби приготувати гаряче для тих, хто перебуває з нею у підвалі.

Диво, яке змінилося лихом

Жінка розповідає, що одного дня з’явилася електроенергія, що стало справжнім дивом. Але разом із радістю прийшло нове лихо – до одного з під’їздів зайшли невідомі, після чого знову зникло світло, а протягом усієї ночі чулися танки та вибухи.

Усвідомлення окупації

Одеситка ділиться, як одного разу вона зі своїм сином була у квартирі та готувала їжу для тих, з ким вона вже фактично жила у підвалі. Раптом у вікні вона побачила озброєних людей, які наближалися до її будинку. Біля клубу вони зняли український прапор.

Жінка зрозуміла, що Гостомель окупували.Після цього був потужний вибух.

Одеситку з дитиною від вибухової хвилі знесло у ванну, а телефон “розривався” від повідомлень сусідів, які застерігали її від виходу в під’їзд, адже будівельний майданчик зайнятий ворожим снайпером.

“Несподівані гості”

Наступного дня, за словами одеситки, також відзначився черговим шоком.

Біля кожного під’їзду стояли десятки ворожої броньованої техніки, повної зброї та окупантів. Вони пробралися у кожний під’їзд, вибивали двері квартир (щоб, нібито, перевірити чи немає там притулків українських солдатів).

Одеситка каже, що доводити їм, що нога солдата туди ніколи не ступала, було марно.

У її квартиру також зайшли і при ній стали обшукувати.

У мешканців сусіднього під’їзду відібрали всі гаджети, зібрали їх у купу, і переїхали танком, щоб люди залишилися без зв’язку.

Наступного дня, за словами одеситки, їй було важко впізнати власну квартиру, – все було на підлозі, шафи були спустошені, меблі були на сходах, залишки їжі були винесені, а на кухонному столі стояла відкрита пляшка Просекко, але, мабуть, окупантам напій “не зайшов”, тому що все так і залишилося не випитим.

Зникнення газу

Одеситка розповідає, що після цього зник газ унаслідок пошкодження труби. Прибув новий склад солдатів, мабуть, чеченців, які дозволили вдень розпалювати багаття, щоб готувати їжу та гріти воду.

Брехня задля блага

За словами одеситки, щодня приходила нова група солдатів і чути звук обстрілів.

Жінка, прикриваючись тим, що їй потрібно заряджати ICOS, вдавалася до своєї машини, щоб підзарядити телефони (свій і сусідські). Інтернет був відсутній.

Іноді біля будинку проводився “огляд” ворожим винищувачем.

Мер міста та волонтери були розстріляні.

Про різне…

Одеситка каже, що різними групами ворога говорилося різне. Одні твердили, що вони займаються визволенням, інші – що винний у всьому Зеленський, а треті (схожі на вагнерівців) нічого не говорили, тільки принесли хліб, цукерки для дітей та сигарети для чоловіків.

Проблеми евакуації

Про перший евакуаційний день одеситка згадує так.

Поїздка до місця збору супроводжувалася автоматними дулами та танками.

Бажання випускати людей особливо не було, адже вони, фактично, були живим щитом.

Десь о 17:00 прийшла новина про зрив евакуації, внаслідок в’їзду ворожого танка на міст, якому одному вдалося вціліти, і який мав стати переправою для людей. Але його було підірвано.

Довелося шукати місце для ночівлі.

Ранок, за словами одеситки, розпочався з поїздки до місця збору. Про надання зеленого коридору не йдеться. Колону з машин стали сильно обстрілювати. Сховатися нема де. Але всім вдалося вціліти. Серед людей розпочалася паніка.Коли почався рух, Інна побачила, що її будинку фактично більше немає.

Під час руху жінка намагалася не дивитися на всі боки, бо була за кермом, але сусіди, які також були в її машині, потім розповідали, що все було практично “усіяно” трупами. А одеситка намагалася сконцентруватися лише на багажнику машини перед нею.

На черговому ворожому блокпосту в одеситки пробиває колесо, проте люди, які їхали в сусідньому мікроавтобусі, поміняли його за п’ять хвилин!

Коли почали перетинати Бучу, приблизно за двісті метрів від машини нашої землячки вибухнула окупантська вантажівка. Серед постраждалих були й люди, які також були поруч.

Але одеситка та всі ті, хто були з нею, залишилися неушкодженими.

При перетині чергових ворожих блокпостів Інна почала молитися вже вголос, щоб нічого не зірвалося і вдалося доїхати.

За словами одеситки, важко описати її щастя від побаченого попереду українського прапора та відомого напису щодо російського корабля.

До Києва залишалося зовсім трохи…

Довгоочікуваний спокій

Одеситка ділиться, що їх прийняли дивовижні люди, які є білоруськими біженцями.

А через пару днів волонтери допомогли їм перебратися на західну частину нашої держави, де жінка вперше за цей час змогла просто поспати, знявши взуття та верхній одяг.

З собою у неї були тільки речі у вигляді документів, ноутбука, телефону та одягу, який був на ній, коли вона вибігала з квартири в підвал ще 25-го лютого.

P.S. Усім сусідам, які ділили з Інною підвал, також вдалося успішно евакуюватись.Вони досі не втрачають зв’язку, продовжуючи спілкуватися, намагаючись не згадувати про той жах, який їм разом довелося пережити.

Що стосується Одеси, звідки наша героїня родом, то вона є стратегічним портовим містом, тому всупереч спокійній ситуації місто і городяни відчувають тривогу від невідомості та невпевненості, в якій вони перебувають із самого початку війни. Це почуття ще більше посилюється від звуку повітряної тривоги та пострілів, які стали страшною реальністю одеського військового життя.

Старовинні бруковані вулиці Одеси, і головні одеські пам’ятки заставлені мішками з піском та протитанковими їжаками, а одеське узбережжя є небезпечною зоною, адже за рішенням військових, воно було заміноване.

Говорячи про самих одеситів, то непростий військовий період особливо згуртував їх і ще більше здружив. Кожен одесит намагається бути корисним, тому у місті посилився волонтерський рух.

Навіть культурна сфера міста націлена на надання допомоги та підтримки. Багато закладів – від одеських театрів до зоопарку намагаються зробити свій внесок і зробити щось корисне.

Загалом, Одеса, не втрачаючи свого оптимізму, незворушності та віри у краще, тримає удар, відстоює себе та чекає, коли настане наша довгоочікувана перемога.

More from author

Оригінальні чохли на iPhone 14 в Одесі

Якісний чохол для смартфона є не тільки відмінним аксесуаром, але й гарним способом захисту. Як правило, чохли для iрhone 14 роблять з таких матеріалів,...

Кращі пакети та пакування в Одесі

Всі знають, що упаковка є запорукою ефективного та успішного бізнесу. Саме тому кожному підприємцю дуже важливо приділити цьому належну увагу. Адже якісні упаковочні пакети стануть...

Млин Вейнштейна: одеське підприємство зі світовим визнанням

В Одесі у слова "млин" склався топонімічний ореол. На територіях, які розташовані на південному заході міста та ближче до його центру, колись крутилися десятки...
.,.,.,.