Роман Шварцман очолює Асоціацію євреїв-колишніх в’язнів гетто та концтаборів, адже він сам колись був в’язнем гетто.
Під час Другої світової він понад три з половиною роки проживав під окупацією німців та румунів.
Останні сімдесят років чоловік живе в Одесі і йому знову довелося стати свідком війни.
Докладніше про історію Романа, – у нашому матеріалі на сайті odesa.one, з посиланням на Суспільне.
У паспорті Романа Шварцмана значиться, що йому вісімдесят п’ять років, але він не пам’ятає свого справжнього віку. Більше трьох із половиною років він жив під німецько-румунською окупацією. Зараз у нього давно зібрана “тривожна валізка”, з якою, як тільки звучить повітряна тривога, він поспішає в укриття.
Дитячі спогади
Евакуюватись із міста чоловік не хоче. Він пам’ятає, як вісімдесят років тому йому довелося покинути рідну Вінницьку область.
За словами Романа, це був спекотний липневий день. Колона біженців, йдучи у бік сходу, чула, як німецькі літаки зверху стріляли по людях. Дороги були буквально всипані трупами дітей та людей похилого віку. Згодом з’ясувалося, що всі повертаються назад. Адже попереду – німецькі танки.
Нашому героєві на той момент було менше десяти. Свого точного віку він не знає, тому що під час евакуації їх віз розбомбили, і всі документи було втрачено.
Його рідне місто німці окупували на три з половиною роки.
Чоловік розповідає, що було оголошено, аби всі євреї прийшли на площу. Коли всі зібралися, там уже було дві шибениці.
Жахи гетто
За словами Романа Шварцмана, у гетто були страшні умови.Люди масово вмирали, а одна з його сестер була зґвалтована окупантами.
Чоловік розповідає, що неподалік них була їдальня, де обідали румунські солдати. Там викидали відходи від буряків та картоплі, які залишаються після чищення овочів. Усі діти між собою встановлювали чергу, щоб ходити та брати ці відходи. Крім цього, перед приготуванням м’яса кухарі його мили, а діти просили не виливати, і забирали це у цебрах та каструлях.
Втрата дітей
Сім’я нашого героя була багатодітною. Але під час війни двоє із дев’яти дітей загинули. Один – на фронті, а другий був убитий румунами.
За словами Романа, його брат послизнувся і впав у річку, адже міст не був огороджений. А один із румунів подумав, що він намагається втекти. І застрелив його. Після цього до їхньої мами одразу ж прибігли бригадири та повідомили страшну новину про вбивство її сина.
Покоління з втраченим дитинством
Діти у гетто працювали, починаючи з п’ятирічного віку. У повоєнний час Німеччина визнала іх поколінням із втраченим дитинством.
У тому, що відбувається зараз, наш герой бачить подібність до того, що колись довелося пережити йому.
Так, він каже, що це одне й те саме, майже синоніми. Точно, як у 1942-му в Берліні було підписано акт про безумовне знищення та остаточне вирішення єврейського питання.
Чоловік зазначає, що Гітлер не бомбив Одесу, Київ, Харків. Зате зараз все навпаки, – і бомбять, і знищують.
Євреї та українці єдині
Наш герой має багато нагород від Німеччини та України. А на його столі український прапор сусідить із німецьким.
Роман зізнається, що пробачив Німеччину, а ось Росію ніколи не вибачить.
За його словами, євреї не виділяють себе. Вони є українським народом. Тому, мабуть, навіть через тисячоліття український народ не зможе просити того, що відбувається зараз. Коли вбивають та знищують ні в чому не винних людей.
