Підходив до кінця 1811 рік. Ще ніхто не знав, що через кілька місяців мирне життя величезної імперії від Охотського моря до Дністра обірветься. На країну розпочнеться навала французької наполеонівської армії.
Не знали нічого про це мешканці зовсім молодого міста на Чорному морі – Одеси. Незважаючи на свій дитячий за історичними критеріями вік, наше місто вже було досить відомим в імперії. Тут працювали невеликі училища, міський театр, розвивався порт.
Але одна історична подія виділяється із загального списку: 6 листопада 1811 року у штаті імператорської армії виник піхотний полк під назвою “Одеський”, тобто, названий на честь чорноморського міста. Полк був сформований у складі трьох батальйонів і увійшов до складу 27-ої дивізії, в якій було чотири полки, під номером “1”. Більше на odesa.one.
Перший командир
Першим командиром полку став 32-річний полковник Олександр Потулов. Він був сином ватажка дворянства Пензенської губернії Олександра Микитовича Потулова. Свою службу він розпочав в одній з елітних частин імператорської армії – Преображенському полку. У 1784 він був переведений в армію в чині полковника. У жовтні 29 жовтня 1811 р. О.О. Потулова призначили командиром Одеського полку. На цій посаді він прослужив до 27 квітня 1812, після чого став шефом того ж полку (шеф полку – офіцер, який був свого роду піклувальником, покровителем полку. На цю посаду призначалися офіцери, які користувалися повагою в армії та довірою у правителів держави. Шефами низки полків були навіть представники царюючого будинку Романових).
Полковник Потулов героїчно загинув під час Вітчизняної війни, перебуваючи у лавах захисників Рачинського передмістя біля Смоленська.
Битви 1812-1814 років
У дні війни з 1812-1813 років полк брав участь у бойових діях. Його воїни особливо відзначилися у знаменитій Бородінській битві, захищаючи Багратіонові флеші. Зазначимо, що створенням цих укріплень займався військовий інженер Єгор Ферстер, який пізніше служив та будував в Одесі.
У битві під Бородіном полк втратив дві третини свого складу. Отримавши поповнення, Одеський полк надалі брав участь у битвах у великих битвах.
За підсумками битв французької кампанії полк був нагороджений Почесними прапорами. Почесними знаками на ківера з написом “3а відзнака” було вшановано воїнів-одесців (так в історичній літературі названі солдати та офіцери цієї військової одиниці).
Бої в Болгарії, Одесі та Криму
Після битв французької кампанії полк брав участь у війнах проти Туреччини (1828-1829 рр.). Його особовий склад особливо відзначився в боях, коли була припинена спроба військ Омер-Вріоне-паші прорватися в обложену Варну. За доблесть, виявлену в тій війні, полку були надані срібні труби – ще один колективний знак військової доблесті.
У ході Кримської війни в 1854 р. 5-ий та 6-ий батальйони полку несли службу в Одесі. Завдяки цим частинам, які підтримала легендарна артбатарея прапорщика Щеголєва, було зірвано спробу висадження англо-французького десанту.
У серпні 1854 р. Одеський полк було передислоковано до Криму. Прибувши 20 жовтня до Севастополя, його воїни брали участь у битві при Балаклаві, під час якої взяли штурмом турецький редут №4.
31 березня 1855 р. Одеський полк увійшов до складу гарнізону Севастополя та брав участь у відображенні штурму 6 червня.
Надалі полк продовжував вести успішні дії, хоча сам втратив ньому. Так, під час атаки Федюхінських висоти загинув його командир полковник Скюдері. Загальні втрати становили до двох третин нижніх чинів. Полягли майже всі офіцери.
25 березня 1864 р. Одеський полк отримав номер “48”, а 26 серпня 1912 року, у день 100-річного ювілею Бородінської битви, полк став називатися “Одеським 48-м піхотним Імператора Олександра I полком”.
Полковий марш
Як належить бойовим одиницям армії та флоту, Одеський 48-й піхотний полк мав свою урочисту мелодію. У ньому ніби відбито участь його воїном у бойових походах проти армії Наполеона.
Спочатку полковим маршем одесців був “Четатський марш”, який було йому надано в пам’ять про бій при Четаті на початку Кримської війни.
Через роки з’ясувалося, що “Четатський марш” було присвоєно одночасно 48-му Одеському та 38-му Тобольському полкам. 1905 року історичний казус був виправлений. 48-му піхотному полку дістався новий марш “Паризький” (офіційна назва “На вступ до Парижа 1815 року”), написаний гвардійським капельмейстером Антоном Дерфельдтом.
На думку істориків музики, головні мотиви маршу створені на основі старовинного російського танцю. Є досить цікава думка історик військової музики Володимира Тугунова, який схиляється до того, що в основі маршу лежать інтонаційні зв’язки з піснею “Дощiк” та “Лопнув обруч”.
Два бравих офіцери
Другого дня після початку Першої світової війни частини полку були відправлені на фронт. 48-й полк під командуванням полковника Олександра Невського воював у складі Дванадцятої піхотної дивізії.
Звичайно, не можна не звернути увагу на прізвище та ім’я цього командира. Як і Великий князь, наш Невський був хоробрим воїном, хоча не командував дружинами у державному масштабі.
У біографії Олександра Олексійовича було три військові кампанії. Він був учасником китайського походу на початку 20-го століття, Російсько-японської та Першої світової воєн.
В 1913 полковник Невський був призначений командиром Одеського полку. На цій посаді він зустрів Першу світову війну. У січні 1915 року Олександр Олексійович став генерал-майором. На посаді командира полку він прослужив до кінця 1915 року. Після цього було зараховано до резерву штабу Одеського військового округу.
У період Першої світової війни 48-й полк був у складі 12-ї піхотної дивізії, у якій змінилося 6 начальників. Одним із таких людей був генерал-майор Георгій Миколайович Вірановський, значна частина біографії якого пов’язана з Одесою. Тут він був офіцером для особливих доручень, потім з лютого 1904 року старшим ад’ютантом штабу Одеського військового округу. Будучи полковниками, він брав участь у війні з Японією, повернувся до Одеси і служив тут до початку Першої світової війни.
З початком війни полковник Вірановський командував однією з бригад 65-ї піхотної дивізії. На цій посаді він став генерал-майором.
У травні 1916 року він вступив у командування 12-тою піхотною дивізією та вже 28 травня особисто керував бойовими діями дивізії в районі села Чорний потік (сьогодні – у складі Івано-Франківської області). Його підлеглі прорвали укріплені позиції противника та організували його переслідування. Своїми діями 12-та дивізія сприяла виконанню завдання сусідньої 32-ої дивізії.
Підсумком операції було витіснення австрійських військ за р. Прут та оволодіння містом Чернівці.
У грудні 1916 року генерал Вірановський був призначений виконуючим посаду начальника штабу 6-ї армії, яка воювала на Румунському фронті.
Після Жовтневої революції полк було розформовано, оскільки нова держава, що виникла на теренах неіснуючої вже імперії, зайнялось створенням своїх воєнних формувань з їхніми номерами.
