Сучасне життя Одеського художнього музею набуває нового продовження. Як кажуть, апетит приходить під час їжі. Така аксіома стосується міністерство економіки, яке вимагає передати ділянки землі під музеєм у держвласністю.
Більш детально про ситуацію розповість odesa.one.
Нагадаємо, що близько двох місяців тому ця культурна установа за згодою депутатського корпусу області стала державною власністю.
17 грудня 2021 року Одеська обласна рада з другої спроби прийняла рішення про повну передачу з комунальної до державної власності майнового комплексу комунального закладу “Одеський художній музей”.
У той же час Національний банк України задовольнив звернення Одеського художнього музею про надання в тимчасове використання приміщення, розташоване на початку вулиці Рішельєвскької.
Пропозиції депутатів включити музей до списку об’єктів-пам’ятників архітектури, які не підлягають приватизації, включити музей до списку пам’яток національного значення та перейменувати його на музей імені Маразлі їх колеги не підтримали.
Вимога передати землю у центрі міста у власність держави була озвучена під час засідання постійної комісії з правової політики, забезпечення законності та правопорядку облради, повідомляють центральні ЗМІ.
У Мінекономіки пояснили, що це потрібне для остаточного прийняття майнового комплексу музею у державну власність.
Довідка. Одеський художній музей було створено у 1899 році під патронатом комісії Товариства Витончених Мистецтв. Керівниками музею у різний час було близько двадцяти відомих особистостей: художників, мистецтвознавців, філологів.
Одними з найяскравіших керівників музею були знамениті художники, батько та син Костанді – Киріак Киріакович та Михайло Киріакович. Їм доводилося налагоджувати життя музею в перші роки Радянської влади, коли в Одесі, яка постраждала від воєн, розрухи, голоду та епідемій, знаходили можливості зберігати та піднімати мистецтво.
Протягом багатьох років змінювалася його назва і, звичайно, примножувалася його колекція. Проте питання про передачу музею та території, яку він займає, постає вперше.
Пов’язано це, швидше за все, з тотальним полюванням усіх охочих на будь-який шматочок землі. Говорити про те, що на оспорюваній території щось будувати, безумовно, не слід. Проте сама по собі вимога київського керівництва викликає певну тревогу.