Чумна гора в Одесі, або, як прийнято її називати, “Чумка” – приховує страшні таємниці минулого. Понад двісті років минуло з моменту її появи. Тоді це була далека міська околиця, пустельний степ, пагорб на якому з’явився безпосередньо за участю людського фактору.
У 19 столітті чума кілька разів робила свої атаки на Південну Пальміру. В Одеський порт постійно приходили судна з усіх куточків світу і ризик поширення хвороб тут завжди був надзвичайно високий.
Більше подробиць про Одеську “Чумку” на сайті odesa.one.
Перша епідемія чуми в Одесі
Вперше Одесу чума ледь не зачепила у 1797 році. До порту міста зайшло судно “Святий Миколай”. Не встигли матроси зійти на сушу, коли один із них помер. Капітан, злякавшись затримки в карантині, кинув плавзасіб і разом з екіпажем на шлюпках відбув у бік Константинополя. А “Святий Миколай”, разом із усім вмістом, був спалений, від гріха подалі.
Карантин існував у порту Одеси з його заснування. Протягом сорока днів мали тут перебувати суди разом з екіпажем, якщо вони прибували з країн, у яких вирувала епідемія.
У 1812 році, наприкінці літа, у місті почалися повальні смерті. У “Театральному домі” загинуло спочатку троє жінок, а потім ще дві. Ця подія стала початком низки захворювань, які здебільшого закінчувались летально. Медики досить швидко дійшли висновку про те, що в Одесі лютує чума.
Чума проникла у наше місто на початку французької навали. Люди збиралися до добровольчих загонів, всі були охоплені войовничим настроєм. У такій ситуації пояснити народу необхідність ізоляції – було справді майже нездійсненним завданням.
Одесу терміново ізолювали від інших територій. По річкових та сухопутних рубіжах встановили кордони, порт закрили.
Магазинам, церквам та іншим громадським місцям заборонили працювати, мешканців змушували сидіти вдома. З’явилася моторошна спеціальність – “мортус”, основною функцією людей цієї професії був збір трупів. Вони ж доставляли людям провізію, передавай через вікна, а гроші забирали за допомогою судини з оцтом, який використовували в ті часи як дезінфікуючий засіб. Мортуси (від лат. “mortis” – смерть) були одягнені в довгі, просочені смолою одежі, обличчя їх закривала маска, увінчана довгим “дзьобом” в якому лежав часник, як додатковий захист від хвороби. Вони з’являлися, озброєні довгими ціпками, якими витягували з будинків захворілих і померлих і сортували їх у вози: з білим прапором – тих, хто хворий, але без чумних ознак; з червоним – із чумою у самому розпалі та з чорним – тих, хто вже помер.
Лікарі працювали без утоми, самі при цьому хворіли і гинули. Чума продовжувала свою жатву до кінця 1812 року. Можливо, якби люди раніше усвідомили весь жах того, що відбувається, і дотримувалися карантинних правил, такої тривалої епідемії вдалося б уникнути. З 12 вересня Рішельє заборонив працювати всім конторам, на підтвердження своїх слів, він закликав вважати недійсними всі угоди, укладені з 29 вересня. З 22 листопада було запроваджено повний карантин, який тривав 46 днів, місто оточили війська. Одеса була поділена на ділянки, кожна із яких обслуговувалась своїми лікарями. У місті стояли скрипучі звуки возів мортусів і відчайдушні крики тих людей, яких вони витягали. Траплялося, що входи та вікна будинків забивали, разом із ще живими всередині людьми. Тоді в місті заразився кожен п’ятий, кожен восьмий упав жертвою чуми.
Трупи вивозилися за околицю міста – на окремий, розташований у степу, цвинтар. Тіла пересипали вапном, щоб запобігти поширенню інфекції. А після епідемії, в це ж місце звозили різне сміття, щоб надійніше сховати потенційне джерело смертельної інфекції.
Сміттєвий пагорб над масовим похованням
Минуло якийсь час і навколо сміттєвого пагорба почали з’являтися маргінальні особи. Вони копирсались в купі відходів, перебираючи мотлох у пошуках цінних знахідок. Поступово над похованням виріс пагорб, який місцеві жителі назвали “Чумкою”.
Повторні спалахи захворювання
Чума ще відвідувала морське місто, втім, більше ніколи не поширюючись до таких неймовірних розмірів. 1837 року до Одеського порту причалила шхуна “Самсон”, на борту якої знаходилася померла жінка. Тиждень вона пролежала в каюті, ніхто не наважувався підійти до загиблої, побоюючись інфекції. Портові лікарі оглянули тіло покійної і дійшли висновку, що це не чума і дозволили висадку екіпажу. Незабаром захворіло ще кілька матросів, а чума проникла далі в місто. У той спалах Одеса втратила 108 своїх мешканців.
Згодом залишилася лише назва
На початку шістдесятих років минулого століття частина гори була виділена на будівництво гаража для машин швидкої допомоги.
Зараз, якби не назва, мало хто й пам’ятав би про те, що “Чумна гора” – місце поховань тисяч одеситів, які загинули від однієї з найнебезпечніших хвороб за всю історію існування людства.