“Швидкий та швидкий – вийдеш у міністри! З честю, з відвагою – станеш бродягою.” – Дон Сезар де Базан, 1989 рік
Вивчаючи історію людства, складно не помітити, що до влади дуже часто приходять недоброчесні члени суспільства. Запеклі мерзотники, на диво хитрі, з феноменальною чуйкою. Це дозволяє їм займати високі державні посади та вчасно піти з них, уникаючи покарання.
Одним з яскравих представників шахраїв, що були при влади, є Нафталій Аронович Френкель. Більше на сайті odesa.one.
Юні роки
У 1883 році, в сім’ї одеського службовця народився хлопчик – Нафталій Френкель. З 1898 він влаштувався різноробочим у будівельну контору у місті Херсон. Був дуже уважним і слухняним хлопцем, чим заслужив добре ставлення до себе. Єдине, що видавало його непростий розум, це унікальна здатність нацьковувати людей один на одного, самому залишаючись осторонь та спостерігаючи за розвитком конфлікту.
Від різноробочого до голови бандформування
Після роботи в Херсоні сімнадцятирічний Нафталій переїжджає до Миколаєва. Влаштувавшись на роботу в будівельну фірму “Штейнер і Ко”, він і тут швидко заробляє добре ставлення господарів до себе. Вони відправляють тямущого працівника на дворічне навчання до Німеччини. У 1904 році він повертається на роботу до цієї ж організації. Тоді ж починає генерувати “раціоналізаторські” ідеї.
Френкель запропонував своїм роботодавцям не витрачати гроші на оренду складів, а збудувати свої. Він підготував економічне обґрунтування вигоди цього проекту. Проте, швидко був викритий у фінансових махінаціях. Уникнувши покарання, він переїжджає до Миколаєва, а потім повертається до Одеси.
У рідному місті Нафталій збиває стан на продажі товарів низької якості. У цей же час він знайомиться з відомим бандитом – Япончиком та починає з ним співпрацю.
Будь-які витівки та махінації вдаються Френкелю, здається, сам чорт йому товариш. Тільки Япончика не вийшло змусити “танцювати під свою дудку”, проте взаємовигідна діяльність у них відбулась. Нафталій входить у банду Япончика, вчиться розмірковувати про все наперед, правильно співвідносити вигоду та ризики. Френкелю не подобалися “правила” встановлені в банді Япончика, згідно з якими не можна було нападати на будинки лікарів, юристів та митців. Також банда щомісяця відраховувала великий куш до єврейської громади. Нафталій Аронович вважав це все за безглуздість та нерозумні витрати. Не було в ньому жодних моральних принципів. Вся любов в його серці належала виключно грошам.
У роки революції в Одесі постійно змінюється влада, банді Япончика стало складно вести справи, вона втрачає більшу частину своїх грошових заощаджень. Щоб уникнути облав і покарання, голови угруповання вирішують сформувати загін Червоної Армії і всі йдуть на фронт.
Після Громадянської війни
Після розформування полку Френкель повертається до Одеси та створює власну банду. Тут вже нічим не гребують: шантаж, пограбування та розбійні напади, все це приносить стрімке збагачення Нафталію Ароновичу.
Неабиякий розум та діяльний характер допомагають Френкелю створити величезну контрабандну організацію. Цілий флот курсував Чорним морем, доставляючи будь який товар, коштовності та валюту. Весь кримінальний світ Росії знав про Френкеля та допомагав йому у реалізації контрабанди. Таким чином було створено цілу імперію всередині країни, керував якою спритний розум Френкеля.
Звичайно ж чутки про те, що в Одесі відбувається безвладдя, дійшли до уряду країни.
Прочитавши величезну кількість повідомлень з Одеси, Фелікс Дзержинський вирішив терміново розібратися, що тут відбувається. Для роз’яснення ситуації у місто було відряджено члена колегії ОГПУ – Дерібаса, нащадка одного із засновників міста.
Френкель, впевнений в тому, що всіх можна купити, погодився на зустріч із посланцем Дзержинського, за що й поплатився. У січні 1924 року загін чекістів заарештував усю верхівку бандформування. У терміновому порядку злочинців доставили до Москви.
Френкель на Соловках
Суд виніс вирок швидко – за злочинну діяльність, усіх бандитніх засуджено до страти. У день виконання вироку лише Френкелю оголосили про заміну покарання на 10 років ув’язнення на Соловках. Хоча багато хто називає таке рішення диявольським везінням, у ньому немає нічого дивного. Зв’язки та величезні гроші за всіх часів допомагали уникнути заслуженого покарання.
На каторзі Френкель відразу ж знаходить кому дати хабара і купує собі відносно вигідне місце нарядника. Але подальші події інакше, як везінням назвати складно.
Разом із ув’язненими на Соловки привезли сипнотифозну вошу. Хвороба миттєво поширилася серед ув’язнених і розпочався масовий мор. Щоб зупинити поширення епідемії, потрібно було у мінімальний термін збудувати лазні. Місцеві будівельники називали терміни не менші за два тижні. Френкель запропонував свої послуги управлінню табору. Він надав проект, за яким збудує лазню рівно за добу. Для цього йому потрібні були 50 людей, ситна гаряча їжа та необмежена кількість спирту. Управління дозволяє розпочати роботу. Нафталій, що добре вивчив психологію людей, пройшов бараками і відібрав 30 сильних міцних хлопців, решту 20 він вибрав серед старих та інвалідів. Зібравши усіх разом, він пояснив поставлене завдання і сказав, що якщо через 24 години лазні не буде, розстріляють усіх. І інвалідів у тому числі. Відчуваючи відповідальність за чужі життя, 30 молодих хлопців закінчили будівництво за 21 годину. Авторитет Френкеля різко зріс.
Стрімкий зліт кар’єрними сходами
На початку 1926 року термін ув’язнення Нафталія Ароновича зменшили вдвічі, а ще через рік достроково випустили. Замовлене слівце начальника Соловецьких Таборів дало можливість Френкелю отримати посаду керівника виробничого відділу.
Вивчення психології призвело Френкеля до висновку про марність спроб перевиховати людей. Він виступає з пропозицією про створення виховно-трудових таборів.
У величезній кількості листів на Луб’янку Френкель описує переваги таборів нового типу і в результаті отримує схвалення. Ув’язнені починають працювати “на благо Батьківщини”. Вони валять ліс, будують дороги та міста. В цей же час Нафталій Аронович повністю знищує будь-які джерела інформації: на острові не лишається журналів, газет, театрів і навіть краєзнавчого музею. А керівництво країни вбачає лише безумовну вигоду від його дій. Адже якщо раніше не знали, що робити з великою кількістю ув’язнених, то тепер каторжників не вистачає на всі галузі, де потрібна безкоштовна людська праця.
Френкель їздить по безнадійних ділянках соцбуду і скрізь досягає запаморочливих результатів. В 1932 він отримує перший орден ім.Леніна.
До кишень колишнього одеського бандита безперервно надходять непристойно великі гроші, частина з яких пускається на хабарі та підкуп, частина – в обіг для більшого збагачення.
У 1937 році Френкель вже нічого не боїться і відкрито розкрадає кошти, виділені на будівництво БАМа. Нахабство і впевненість у безкарності призводять “орденоносця” до помилки, внаслідок якої його все ж таки заарештовують. Пред’явлені звинувачення можуть призвести до розстрілу. Але за втручанням самого Берії, Френкеля знову звільняють до виконання вироку. І не лише знімають усі звинувачення, а й дають нове звання та ще один орден. В 1943 він отримує звання генерал-лейтенанта ІТС і отримує 3-й орден Леніна за заслуги перед Батьківщиною.
Чим все це закінчилось?
Навіть наприкінці своєї діяльності Френкель не втратив ні інтуїції, ні фантастичного везіння. У 1947 році, нібито через погане самопочуття, він подає прохання про відставку. Не минуло й року, як усіх його спільників заарештовують і засуджують на різні терміни.
Проживши благополучну старість, Френкель помирає у віці 77 років, залишивши про себе величезний слід і пам’ять, як про “нерв” та творця ГУЛАГу.