В Одесі завжди користувалися повагою листоноші. Такою була компенсація населення за те, що в спеку та дощ, рано вранці та пізно ввечері листоноші розносили кореспонденцію. Далі на odesa.one.
Листоноша – професія в пошані
Листоноші відчували на собі турботу міста. Наприклад, з розширенням міських забудов на Фонтані, та Люстдорфській дорозі; з появою густонаселених кварталів листоноші отримали право на безплатний проїзд у громадському транспорті. Їх нагороджували преміями, почесними знаками, а найкращих – орденами та медалями. Звісно, про них не забували у дні державних свят. З огляду на те, що це були переважно жінки, й у день 8 Березня.
Перегортаючи трудові книжки листоноші 1960-80-х, можна здивуватися, наскільки ці документи розпухли від кількості сторінок. Річ у тім, що у трудовій книжці було заведено вписувати кожне заохочення, зокрема і грошове. А такі компенсації складних умов праці теж були.
Особливу радість відчували листоноші, сортувальники, приймальники посилок і бандеролей, коли відкривалися нові відділення або здійснювався ремонт в наявних.
1960-ті – роки зростання поштово-телеграфного зв’язку
1967 року. Вулиця Радянської Армії ріг Ярославського (сьогодні – Преображенська та Троїцька). Відвідувачі 45-го відділення зв’язку були приємно вражені, коли увійшли після ремонту до оновленої операційної зали. Перед ними постали нові люмінесцентні лампи, що випромінювали яскраве світло. Очі людей тішили зручні гладкі столи, дубові панелі, портьєри на вікнах.
Це був один з об’єктів, які масово ремонтував та оновлював Головпоштамт. До речі, сама головна будівля одеського зв’язку була відремонтована після того, як її привели в непридатність фашистські окупанти.
Як бачимо, у місті не шкодували коштів для того, щоб людям комфортно було спілкуватися через пошту зі своїми рідними та близькими та зовнішнім світом.
У середині 1960-х років у місті було упорядковано або відкрито в нових кварталах 28 відділень зв’язку. Для порівняння: на початок 1957 року у місті налічувалося 39 відділень зв’язку. Цей список входили сіл Куяльник та Гнилякове. Сьогодні це окремі населені пункти.
У той же період зміни прийшли й до 44-го відділення на вулиці Гамарника (Семінарська). Там відбулася механізація ручної праці. Посилки та інші поштові відправлення до будівлі перевантажували спеціальний транспортер.
Змінилося тоді на краще відділення № 26 у самому центрі міста. там розташували зручні столи з тумбочками. Поряд з ними були встановлені поштові ящики. Виходило так: написав листа — і одразу закинув.
Одним словом, поштово-телеграфне господарство розвивалося у місті великими темпами так, що наприкінці 1980-х років у місті було вже понад сто поштових відділень. Деякі навіть стали дійовими особами художніх фільмів.
“Класична” пошта не здається
З того часу минуло багато років. Державний сектор поштово-телеграфного зв’язку продовжує свою роботу. Однак його торкнулися значні ущільнення у прямому та переносному сенсах. Цьому багато в чому сприяло виникнення “цифри” – технологій, за допомогою яких відбувається заміна друкованих носіїв електронними.
Поштові відділення значно скоротили свій простір. На вільних площах з’явилися магазини “Все по…”, модного одягу тощо. Скоротився штат співробітників. Проте вони продовжують видавати пошту та продавати поштові марки, займатися поштовими та грошовими відправленнями. Вони начебто підкреслюють: “Ми ще не сказали останнього слова”.
