Одеса як центр освіти загальнодержавного масштабу завжди мала повний цикл підготовки фахівців для різних галузей життя. У нашому місті, попри його молодість, 205 років тому було відкрито ліцей – другий у Російській імперії навчальний заклад подібного типу. Не у Харкові, або, наприклад, у Казані – університетських містах, а саме у нас.
У 1832 році на базі нашого міста був створений Одеський навчальний округ, який включив територію від Криму на сході до Кишинева на заході.
Прикладів значущості Одеси в сенсі освіти та підготовки кадрів можна наводити ще багато, проте зупинимося на одному з них. Далі на сайті odesa.one.
Жив-був дійсний статський радник Левашов
Сергій Васильович Левашов народився далеко від наших місць – у Тульській губернії. Закінчивши престижну медико-хірургічну академію в Перербурзі, працював багато років викладачем, займався наукою. В 1903 він отримав призначення в Одесу, де став завідувачем кафедри факультетської терапії Новоросійського університету, а в 1907-1913 роках був ректором навчального закладу. Тут він розширив територію клініки, організував у ній наукову роботу, яка не припинялася навіть у найбурхливіші часи.
Сергій Васильович був одним із тих людей, яких заведено називати подвижниками, першопрохідцями. Йому належить заслуга у лобіюванні жіночої медичної освіти. В 1909 він організував в Одесі Вищі жіночі медичні курси (ОВЖМК), яким передувала робота медичного факультету на Вищих жіночих курсах.
Треба сказати, що викладання на Курсах здійснювалося у тому ж обсязі та відповідно до тих самих програм, що й на медичному факультеті університету. Метою ОВЖМК була можливість здобуття медичної освіти жінками, оскільки вони не мали права навчатися в університетах. Приємними винятками із цього правила стали Софія Ковалевська та Марія Склодовська-Кюрі.
Голова Педради Н.М. Попов
14 березня 1903 року слідом за Левашовим у наше місто було переведено 49-річного професора Казанського університету Миколу Михайловича Попова. Він був вихованцем Петербурзької медико-хірургічної академії та однокурсником С.В. Левашова. До цього він працював у Варшавському університеті, а в Одесі створив кафедру нервових та душевних хвороб, яку й очолив. Клініка нервових хвороб розташувалася у 3-му клінічному корпусі (Валіхівський провулок, 7).
У 1909-1912 роках професор Попов був деканом медичного факультету ІНУ, а 1913-го затверджений у званні заслуженого професора.
Оцінивши талант свого колеги та друга С.В. Левашов рекомендував його на посаду голови педагогічної ради ОВЖМК, яку Попов займав з 1913 по 1917 роки. Адміністративну посаду він поєднував із викладанням дисципліни “Нервові хвороби”. На курсах він також завідував кафедрою нервових та душевних хвороб (1913-1919). У лютому 1920 року, не знайшовши спільної мови з новою владою, яка встановилася в Одесі, він емігрував до Болгарії. У 1922-1935 роках професор був керівником клінікою психіатрії у Софійському університеті.
Цікаво відзначити деякі подробиці проф. Попова на курсах. На момент появи там він був заслуженим ординарним професором ІНУ. Він був володарем рангу “дійсний статський радник” (відповідало генерал-майору армії).
ОВЖМК зібрали під своїми склепіннями найкращих фахівців міста, серед яких були офтальмолог В.П. Філатов, великий спеціаліст у галузі гінекології, стат. радн. Герман Іванович Томсон (рідний брат засновника одеської фонетичної школи), викладач судової медицини, дійсн. стат. радн. А.В. Корш та багато інших. Кожен з цих людей залишив яскравий слід в історії одеської освіти, його медичного компонента і заслуговує на окрему розповідь.