Ні для кого не секрет, що Одесі, як великому портовому місту, яке має розвинену залізничну та автотранспортну мережу, і з перших днів свого існування був одним із центрів торговельно-морських відносин, судилося стати чимось на кшталт контрабандної Мекки. Більше на odesa.one.
Наш матеріал, з посиланням на ukraina, ми присвячуємо розвитку одеської контрабанди та її цікавій історії. Адже це явище пережило в нашому місті чимало перетворень, етапів і періодів, які дозволили йому зрештою знайти той образ, який так знайомий нам усім. Це відбувалося завдяки чітко розробленим схемам та механізмам, які застосовувалися при втіленні чергового великого “контрабандного плану”.
Важливим є той факт, що в процесі “вдосконалення” такого, не зовсім правомірного, способу заробітку брали участь відомі одеські особистості (у тому числі й історичні), що робить “контрабандну тему” ще більш цікавою та захоплюючою для вивчення.
Законний початок
Після того, як було засноване наше місто, в кінці вісімнадцятого століття почав будуватися торговельний порт.
Наприкінці дев’ятнадцятого століття його вже знали, як найбільший порт, який забезпечував перевезення найрізноманітнішого товару, яким займалися переважно іноземні підприємці в особі греків, італійців, євреїв, німців, що проживають на території нашого міста. Саме ці особи стояли біля витоків розвитку одеської морської торгівлі, привертаючи увагу до неї найкращих, на той час, контрагентів та компаній.
Охоронний орган
По мірі того, як відбувалося товарооборотне збільшення, зростали й обсяги контрабанди.Для того, щоб боротися з цим явищем, у дев’ятнадцятому столітті з’явився охоронний орган, представлений козаками. Козаки займалися охороною кордонів і зустріччю судів.
Проте, слід зазначити, що, використовуючи свій статус, козаки також нерідко приєднувалися до лав контрабандистів. Ці зловживання спричинили розформування козацької варти. На зміну її прийшла аналогічна структура, яку створили відповідно до військових стандартів.
Початок особливого періоду
Особливий період одеської контрабанди ознаменувався Порто-Франко – пільговим торговим режимом. Міську територію, яка підпадала під дію цього режиму, відокремили за допомогою рову та митних застав – коли привезений товар вивозився з міста, потрібно було сплатити мито.
Інструмент у вигляді пільгового режиму використовувався торговцями й контрабандистами, які за допомогою цього отримати чималий прибуток.
Наприклад, ввезені пляшки з вином цілком реально продавалися за ціною, яка в кілька разів перевищувала початкову. Тільки для цього необхідно було переправити пляшки за межі міста, обійшовши митницю.
Найдоступніший шлях
Основний контрабандний шлях було представлено одеськими катакомбами. За допомогою підземних переходів можна було вийти на Молдаванку. Саме в тому районі зберігали практично всю контрабанду, яку потім продавали. Головою одеських контрабандистів вважали Михайла Вінницького, якого знають за ім’ям Мишка Япончика.
Альтернатива була завжди
Але одеськими контрабандистами використовувався не лише “підземний світ Одеси” – також вони переносили товар морем, попередньо помістивши його в мішки, що не промокають.
Не меншою популярністю користувався спосіб маскування товару під дешевий вантаж.
Губернаторська суперечка
Співробітники одеського Музею контрабанди кажуть, що одного разу навіть губернатору Михайлу Воронцову спала на думку ідея посперечатися з одним зі своїх знайомих купців про те, що йому не вдасться здійснити таємне перевезення товару через митні органи. Купець вирішив спробувати, й наступного дня прибув на митницю, де було проведено ретельну перевірку, але знайдено так нічого й не було.
Тоді купець продемонстрував митникам собаку, яка була схожа на чорного пуделя: з’ясувалося, що це звичайний дворовий пес, одягнений в шкуру вівці, під якою було заховано чимало діамантів.
Заробляли всі
За спогадами одеського чиновника Осипа Чижевича, коли було знищено Порто-франко, органи у вигляді сухопутних митниць скасували, залишивши лише одну портову, яка займалася стягненням мит, що привіз. Робота там йшла неймовірно активно, що призвело до отримання мільйонів не лише міською скарбницею, а й чиновниками, включаючи навіть переписувачів.
Не під силу нікому
Весь могутній апарат Радянського Союзу теж міг впоратися з одеськими контрабандистами.
Коли був сильний дефіцит на товари, особливо іноземні, попит на які був неймовірним великим, займатися контрабандою стало ще привабливіше. Адже йшлося про нечуваний прибуток.
Там, де все доступно
Одеса розпочала підпільну торгівлю імпортними речами (від одягу та взуття до косметики, іноземних журналів, касет, сигарет тощо), які називалися фарцовкою.
Все це продавалося на Бугаївці, де був промтоварний ринок.
За словами відомого одеського бізнесмена Леоніда Фрідмана, там реально було купити буквально все. Тому приїжджали на цей ринок люди з усієї країни.
Основне джерело одеської контрабанди радянського періоду було представлено моряками ЧМП. Незважаючи на те, що з валютної зарплати була мізерна, вони ніколи не скаржилися на життя.
Одеські спогади
Одесити, які жили у вісімдесятих, чудово пам’ятають “люрексову” тканину, попит на яку був просто шалений. Адже її використовували для того, щоб шити жіноче вбрання.
Також одесити були в захваті від незвичайних люстр, рясно прикрашених океанськими молюсками, джинсів “Левайс” та інших речей, які манили західним блиском, про який на той час залишалося тільки мріяти.
Новий етап
Але справжній “контрaбандний розквіт” по-одеськи настав тоді, коли Україна здобула незалежність. У цей час підпільне джерело доходу стало справжньою бізнес-імперією.
У дев’яностих KДБ-шному апарату, якому доводилося буквально виживати на мізерну заробітну платню, судилося очолити те, що не йому не вдавалося викоренити.З цього моменту почалася розробка налагодженого бізнес-механізму, якому була притаманна побудована структура, всі учасники та ланки якої чітко взаємодіяли один з одним за спеціально встановленими правилами.
Використовуючи основні правила бізнес-менеджменту, українська і, зокрема, одеська, митниця починає встановлювати власний список, куди увійшли лише особливі клієнти, наділені правом на занижені ставки на ввезений товар. Іншим учасникам ринку (яких, звичайно, була більшість) – від брокерів до юридичних осіб, які займаються зовнішньоекономічною діяльністю, доводилося “тягнути” на собі підвищену митну вартість на весь обсяг товару, що ввозиться.
Казус по-одеськи
З того часу контрабандні схеми в нашому місті почали з’являтися із завидною частотою.
Так, Олександр Халковський, який очолював Відділ боротьби з контрабандою, став героєм грандіозного скандалу. Хабар в один мільйон доларів став причиною фіктивної “крадіжки” контейнерів, в яких зберігалася контрабанда, причому постраждав від цього прокурор, який займався боротьбою з контрабандними діями!
Нестримне бажання заробітку
Але жодній корупційній диктатурі не вдається викорінити в людях бажання отримати ризиковий, але великий прибуток.
Саме за допомогою таких умільців разом із одеськими митниками, сталося виникнення легендарного одеського ринку “Сьомий кілометр”.
Асортимент і ціна були тими чинниками, яким у дев’яності й нульові вдалося вивести цей ринок на позицію, що лідирує.
Там можна купити все – від побутової техніки до в’єтнамських капців.
До 2014-го ринок був величезним оптовим центром, де закуповувалися українські, молдовські та білоруські підприємці.
Схеми зі звільнення від будь-яких зборів легко відрізнялися за кольором – повністю “чорні” та напівлегальні “сіро-білі”.
“Улюблені” одеські схеми
З урахуванням того, що в радянський період фізичні кордони, які розділяли республіки, були відсутні, а після того, як розпався Союз коштів на те, щоб їх побудувати, звичайно, не було, місце, де Україна межує з придністровською територією, стало одним з “улюблених” для контрабандистів.
Схема, за допомогою якої контрабaндний товар ввозився через придністровську територію, виглядала так.
Одеський порт розвантажував товар, декларований як транзитний вантаж, кінцевий пункт якого – Молдова.
За допомогою вантажного автотранспорту даний товар з української території через придністровський пропускний пункт потрапляло на розмитнення, де воно проходило розмитнення відповідно до внутрішніх правил, встановлених невизнаною республікою, за ставками значно нижчими, на відміну від українських.
Ну, а після цього товар отримував кінцевий споживач.
Ця схема полягає в тому, що незважаючи на корупцію в українській митниці, просто випускати товари з портової зони ніхто не має права, адже за це може настати кримінальна відповідальність.
От і доводилося звертатися по допомогу до придністровців.
Друга класична контрабандна схема по-одеськи полягала в тому, щоб фактично знижувати товарну вартість за допомогою того, щоб приховувати від від митників фактичну кількість чи реальну вартість товару.
Переважно оформлення таких контейнерів відбувалося з використанням коносаментів (документів, що підтверджують вантажоодержувача). Тому перед тим, як цей документ буде пред’явлено, дізнатися, хто є кінцевим одержувачем товару – неможливо.
Коносаменти містили інформацію про занижену кількість товару, який фактично перерахунку не піддавався.
Ще одна “улюблена” одеська контрабандна комбінація полягала в неправильному маркуванні товару.
До речі, в дев’яності за допомогою цієї схеми якимось магічним способом на територію Одеського порту вдалося під прикриттям жіночих колготок, ввести партію розкішних натуральних шуб.
Одеський контрабандний “мафіозі”
Але цей матеріал був би не зовсім повним, якби ми не згадали людину, яку вважали хрещеним батьком одеської контрабанди, а також непересічною особистістю – Вадима Альперіна.
Його протягом багатьох років вважали кимось на кшталт неофіційного контрабандного короля.
Говорячи про нього, справедливо відзначити його величезний талант, сильний характер і дуже гнучкий розум.
Він міг працювати цілодобово, проявляючи неймовірну вимогливість до підлеглих, а також бадьорість і свіжість. При цьому йому вдавалося володіти величезним обсягом інформації, який він тримав у своїй голові.
За словами його деяких партнерів Альперіну цілком заслужено можна було віддати приз “одеського Моріарті”, завдяки простоті й геніальності кожного рішення, яке він приймав, з також гарантованого позитивного результату всього, чого б він не робив.
На початку дев’яностих одеситу вдалося стати ізраїльським громадянином, і йому довелося служити в ізраїльському спецназі, а потім брати участь у кількох бойових операціях. Ось там, найімовірніше, й відбулося остаточне оформлення характеру талановитого одесита.
Схеми, розроблені ним, використовувалися за багатьох українських президентів, глав митниці та Служби безпеки. А йому самому вдавалося продовжувати очолювати “чорну контрабанду” та “податкову яму”.
Найцікавішим є те, що правоохоронцям було все відомо про “контрабандні чудеса” одесита, але впоратися з ним ніхто ніколи не міг. Знаєте чому? Та тому, що він завжди всіх “купував”, включаючи тих, хто за боргом служби мав з ним боротися.
Міжнародна спільнота знає одесита, як власника “Фaїни” – судна, яке захопили сомалійські пірати, борт якого містив сумнівний вантаж у вигляді зброї і боєприпасів.
У середземномор’ї одесит отримав імідж, завдяки захопленню “Етель”, чиї власники “розвели” підприємців з Лівії на більш ніж п’ятсот машин “Hyundai”.
У нашій країні він має відношення до галузевих та регіональних схем, які націлені на те, щоб мінімізувати податки та красти бюджетні кошти.
Крім того, чоловікові вдавалося ввозити на територію нашої країни приблизно п’ятсот контейнерів!
Для постачання своїх вантажів до нашої держави одесит використовував свої зв’язки з компаніями-імпортерами, які могли поповнити свій пул при успішному завершенні операції.
Всі ці фірми мали одеську реєстрацію, причому деякі з них доволі нерідко мали одну й ту саму юридичну адресу.
Вище ми згадували про кольори, які дозволяли краще орієнтуватись в одеських контрабандних схемах. Так ось, повертаючись до них, варто відзначити, що Альперіну така відмінність теж була до смаку. І ось, половина з тих контейнерів, які він ввозив, були чорними (товар у них зовсім не відповідав тому, що був задекларований), а друга половина контейнерів була сірою, тобто товар дуже приблизно відповідав номенклатурі, ціні та кількості.
Для того, щоб краще підстрахуватися від усіляких казусів, бізнесмену вдалося розробити нову схему, завдяки якій йому вдавалося застерігати себе та свої численні контрабандні операції від можливих ризиків.
Так, коли “альперінськими” контейнерами починали цікавитись незалежні контролюючі митні органи, товар швидко вилучався відповідно до певного судового рішення. Причому кримінальному провадженню, відповідно до якого було вилучено товар, певним чином вдавалося не бути пов’язаним ані з вантажем, ані з одержувачами, ані з зовнішньоекономічною діяльністю, як такою.
Після цього товар відвозився на приватний склад, де, як правило, проводили його заміну, крадіжку тощо.
Фінальну стадію значно полегшує факт, пов’язаний з тим, що товар вилучався без жодних описів, тому що департамент протидії порушенням митного характеру, як правило, або взагалі не з’являвся на місце пригоди, або зникав з настанням найвідповідальнішого моменту. І це означало, що талановитий одеський “контрабандний віртуоз” знову був “на коні”, вкотре вдало та успішно обійшовши всі законні міри відповідальності та норми чинного українського законодавства.
Таким чином, якщо в когось ще були до цього будь-які сумніви щодо того, що Одесу сміливо можна вважати “мамою” контрабандного бізнесу, то на підставі того, що було описано нами вище, такі помилкові припущення, найімовірніше, повинні бути знищені. Адже наше місто, а точніше його населення, споконвіку було наділене талантом розробляти такі схеми, що позаздрити ним може навіть людина, яка мала певне кримінальне минуле. Однак, що вже тут вдієш?! Одеса – це особливе місто, унікальність якого, часом має доволі специфічні й не зовсім законні, грані.
Фото: depositphotos, argumentua
