Одеська духовна семінарія входить до найстаріших українських духовних шкіл. Там навчаються не лише майбутні священнослужителі, – поряд зі Свято-Архангело-Михайлівським жіночим монастирем знаходиться так званий комплекс із регентського, золотошвейного, швейного та іконописного відділень, де навчаються дівчата.
Історія семінарії бере свій відлік з 1837-го, а затвердження Навчального закладу для дівчат з духовних звань відбулося в 1844-му.
Докладніше про те, як розвивалася жіноча духовна освіта в Одесі в нашому матеріалі odesa.one, з посиланням на pravoslavie.
З чого все починалося
Відповідно до архівних джерел, коли в 1844-му монастир тільки починав своє існування, перед закладом вже була поставлена мета, яка полягає в реалізації педагогічно-просвітницької діяльності. Досягти цього можна було, звісно, завдяки семінарії.
На той період вона була єдиною не тільки в Новоросійському краї, але також у всій державі установою подібного типу.
Слід зазначити, що спочатку училище мало назву “Заклад для виховання сиріт”.
Будівництво
24-те жовтня 1873-го ознаменувалося затвердженням Будівельного комітету, який очолив протоієрей Яків Гавеля. На те, щоб звести нову споруду, кошти були виділені Святішим Синодом, а точніше – його господарським управлінням, та одеським купцем А. Маврокордато було зроблено велику пожертву.
Нове училище почали будувати 22-го квітня 1875-го.
Захід, присвячений закладанню першої цегли, був ознаменований присутністю представників духовенства і, зокрема, архієпископа Леонтія, який окропив місце, де почали будувати училище.
Тоді ж неподалік передбачуваного входу до корпусу, з легкої руки владики Леонтія, а також одеського мера Новосільського та інших почесних гостей, було висаджено акації.
Урочистість з нагоди відкриття училища було проведено 16-го серпня 1878-го.
Перші учениці
Протягом першого навчального року вісімдесят п’ять дівчат, які раніше навчалися в “Закладі для виховання сиріт”, успішно склали іспит та стали ученицями нового училища.
Нова простора будівля, яка була побудована відповідно до тогочасних новаторських ідей, чудово розмістила понад двісті учениць.
Післяреволюційні роки
У післяреволюційний час Одеським Єпархіальним жіночим училищем стало знати Міністерство Народної Освіти, завдяки якому училище стало жіночою гімназією. А деякі приміщення колишнього училища надали Червоному Хресту.
В 1921-му, коли в місті остаточно закріпилася радянська влада, в Одесі стали виконувати приписи Декрету від 2-го лютого 1918-го, в якому йшлося про те, щоб Церква була відокремлена від держави. Усі громадські будинки “очищалися” від ікон, а храми, якими були наділені навчальні заклади, закривалися.
В 1922-му будівлю, де колись було Єпархіальне жіноче училище, передали Одеській Наросвіті, яким було прийнято рішення про розміщення там ізолятора-розподільника.
В 1924-му будинок передали Землемірно-меліоративному технікуму. В 1935-му туди перевели Вищу сільськогосподарську школу.
Ну, а в повоєнний час у будівлі, де було Єпархіальне жіноче училище, з’явився гуртожиток.
Фото: eparhia.od.ua, pravoslavie
