Поява населеного пункту, тим більше, що покликаний служити опорою для захисту території від зовнішніх ворогів, обов’язково супроводжується створенням спеціалізованих структур. Сюди входять поліція, охорона здоров’я, військове керівництво. У цьому питанні не можна обійтися без пожежної охорони. Більше на odesa.one.
Як з’ясували журналісти видання “Одеське життя”, перший підрозділ, який потім перетворився на справжню пожежну частину, з’явився в Одесі 1802 року.
Перший підрозділ вогнеборців
Коли Одеса ледь перебувала на порозі десятиліття, градоначальник того часу Павло Пустошкін наказав сформувати пожежну команду. Для цієї мети коштом бюджету Одеси закупили трьох коней та один водовоз (по-іншому – водолійна труба). Цей пристрій був ящиком з помпою, куди заливали воду. За потреби її качали вручну. Дальність струменя складала лише до шести метрів.
Як бачимо, склад першого підрозділи вогнеборців (так на початку 19-го століття називали пожежників) був дуже великим. Але ж місто теж було не величезних розмірів, тому навіть такий невеликий штат пожежників був готовий боротися з вогнем, якщо такий виникав.
Доповненням до повсякденного життя пожежних команд були бочки, які встановлювалися у кожному дворі. Вони були призначені для збирання дощової води, яка стікала з дахів. Такий крок був зумовлений тим, що Одеса, як відомо, постійно зазнавала складнощів із водою.
Першу пожежну команду назвали Бульварною, оскільки вона належала до однойменної поліцейської дільниці.
На ділянці, що пізніше утворив ріг вулиць Преображенської та Поліцейської, було зведено оглядову вежу – каланчу. Своє службове місце на ній займав постовий, якому доручалося, що спостерігав за ситуацією в різних частинах міста. Якщо він помічав відкритий вогонь, він сповіщав про подію ударами в дзвін. Коли пожежників забезпечили радіозв’язком, цю штатну одиницю скоротили. Згодом “скоротили”. Однією з причин було прагнення убезпечити місто від ударів артилерії, оскільки поодинокі високі об’єкти – гарний орієнтир для обстрілу міста.
“Різнобарвні” пожежні команди
Місто зростало, а з ним – пожежна небезпека житлових будинків та інших будівель, частина з яких була з дерева. Збільшення міського простору вимагало більшої кількості вогнеборців. У зв’язку із такою закономірністю в Одесі з’явилися: Олександрівська поліцейська ділянка з пожежною командою, Херсонська поліцейська пожежна команда, Петропавлівський поліцейський пожежний пост. Зазначимо, що остання з локацій розташувалася в районе Молдаванки.
Поліцейські пожежні команди та пости отримували прапори, що відрізнялися за кольором залежно від підрозділу. Для кожної команди підбирали коней різної масті. У Бульварної команди були гніді коні, в Олександрівської – сірі в яблуках, біля Петропавлівського посту – білої масті, а Херсонської – вороні.
На службі у пожежних команд коні залишалися до 1920-х років, поки їх не замінив транспорт на двигунах внутрішнього згоряння. Вважається, що першим цей спосіб переміщення пожежників запровадив брандмайор (головний начальник пожежної команди) Микола Добко. першим в Україні розпочав перехід пожежного обозу Одеси з кінною на автомобільну тягу.
Інвентар кожної команди забарвлювався у свій колір. Такий підхід був зумовлений тим, що після гасіння пожежі кількома командами потрібно було потрібно розібрати власний інвентар та залишити осторонь чужої.
Дві “театральні” пожежі
На жаль, місту не вдалося обійтися без інцидентів, які виникали через необережне користування вогнем та вогненебезпечними предметами та речовинами. Наприклад, 1806 року, коли ще не було театру, причиною пожежі стали бочки з-під солідолу, з яких спорудили подобу сцени. За сценарієм, актриса мала пройти через смолоскипи. Якоїсь миті на боки потрапили іскри від смолоскипів, що висвітлювали тоді місто. Спалахнула пожежа, на акторці спалахнула сукня, вона отримала серйозні опіки.
З мистецтвом пов’язана пожежа, яка повністю знищила дерев’яний міський театр часів Рішельє. Сталося це у перші дні 1873 року. Причиною пожежі стали недосконала вентиляція, пожежна небезпека (театр був із дерева) та чани з палаючим спиртом гримерками трупи. На площі біля театру нерідко розлучалися багаття, у яких грілися панські кучери. В антрактах вибігали сюди й театральні глядачі, аби хоч якось зігрітися.
Фото з сайту odessa-life.od.ua
