Борис Литвак – людина з добрим серцем, яку пам’ятають одесити

Спортсмен та меценат, організатор спортивного життя Одеси та звичайна людина, яка завжди знаходила час та місце для співгромадян… Все це ми сьогодні говоримо про Бориса Давидовича Литвака – справжнього одесита, який присвятив рідному місту все своє життя. Далі на odesa.one.

Народився Борис Литвак 11 березня 1930 року в Одесі, а дитинство провів на вулиці Островідова (в наш час – Новосельського), 100.

Незважаючи на свій юний вік, до війни він встиг попрацювати на заводі “Кінап”, допомагаючи своїй матері. Завдяки роботі на заводі, 28 вересня 1941 року його мати Ганна Абрамівна і він сам змогли залишити обложену Одесу на останньому пароплаві. Спочатку прибули до Криму, потім разом зі співробітниками заводу – до Самарканда і, нарешті, до середньоазіатського села Ріштан. Там Бориса взяли слюсарем на машинно-тракторну станцію.

Борис одним з останніх залишав рідне місто 1941-го. У квітні 1944 року він одним із перших повернувся до звільненої від фашистів Одеси. Повернувся на рідний “Кінап”.

Спортсмен і тренер

З перших повоєнних днів хлопець захопився футболом, грав за юнацький склад одеського “Харчового харчу”, навіть увійшов до складу збірної України у своїй віковій категорії. В Одесі він потоваришував з Олегом Макаровим, воротарем чемпіонського складу київського “Динамо”-61.

Працюючи на «Кінапі», він брав активну участь у громадському та спортивному житті колективу. У складі заводської команди він ставав призером усіляких.

Коли настав момент служби у Збройних силах, Бориса відправили на службу до Білоруського військового округу. Там йому став у пригоді досвід гри у футбол і він опинився в місцевій армійській команді, за яку грав до мобілізації. Після звільнення у запас Борис знову повернувся слюсарем на завод. У 1959 р. він вступив на факультет фізвиховання Одеського педінституту. Навчався заочно, без відриву від роботи. Закінчивши інститут, він змінив профіль діяльності, як виявилося, назавжди. Його місцем роботи став автомеханічний технікум, а посадою – викладач фізичного виховання.

Керівник спорту та меценат

У 1961 році Литвака обрали на посаду заступника голови обласної ради спорттовариства “Авангард”, яке об’єднувало студентів та викладачів училищ та вишів, а вже через два роки він виступив ініціатором будівництва стадіону при заводі “Кінап”.

У 1977 році, вже досвідченим тренером, Борис Давидович прийшов на посаду директора дитячо-юнацької спортивної школи № 2, де працював майже до самої смерті. Сьогодні цей навчальний заклад спортивного профілю має його ім’я.

1996 року Борис Литвак став творцем благодійного фонду “Майбутнє”. Метою БФ стала реабілітація дітей-інвалідів. Б.Д. Литвак став ініціатором створення спеціалізованого центру для роботи з такими дітьми. Його збудували на розі Пушкінської та Базарної вулиць, якраз поряд зі спортивною школою, якій присвоєно ім’я чудової людини.

Зведення Центру вимагало зносу старих будинків і, як наслідок, відселення сімей, що мешкають там. Литваку вдалося вирішити й це питання, щоправда, довелося взяти участь у тривалому обміні листами, поводженнями з людьми, від яких залежав процес.

Гроші на будівництво Борису Давидовичу попросив у небайдужих одеситів у далекому канадському місті-побратимі Балтімор.

Будівля зводилася дуже складно. Не варто забувати, що то були тяжкі 90-ті роки. Але все ж таки будівлю звели, а що далі? Будівництво Центру не залишило забрало усі зібрані кошти. На насичення Центру апаратурою та потрібним обладнанням були потрібні ще гроші. Б. Литвак знайшов і ці кошти: в Одесі, Регенсбурзі, інших містах та країнах. Він запросив на роботу найкращих медпрацівників та обслуговуючий персонал.

Попри жодні зміни в країні та місті, попри війну, яку веде наша країна проти агресивної Росії, реабілітаційний центр продовжує роботу. А місто продовжує поважати пам’ять свого Почесного громадянина, як поважало його за життя. Нещодавно в нас з’явилася вулиця на його честь, а на будинку по вулиці Пушкінській, де він працював і створив центр турботи про хворих дітей, ми можемо побачити його горельєф.

More from author

Млин Вейнштейна: одеське підприємство зі світовим визнанням

В Одесі у слова "млин" склався топонімічний ореол. На територіях, які розташовані на південному заході міста та ближче до його центру, колись крутилися десятки...

Конкурс “Авіатор” та його переможець – одесит Андрій Стаканов

У 2012 році в Україні сталася подія, спрямована на заохочення найкращих студентів країни. Благодійний фонд Бориса Колесникова розпочав Всеукраїнський конкурс “Авіатор”. Метою конкурсу стали:...

Дерев’яні танки, кораблі та літаки: про дитячу деревообробну школу-майстерню в Одесі

Військові дії вплинули на дитячу психіку, пише odesa.one. Точнісінько, як колись у період Другої світової серед найпопулярніших іграшок були солдатики з військовою технікою, зараз...
.,.,.,.