Факти про оподаткування “бізнесменів” у Старій Одесі

Сфера оподаткування є доволі тонкою справою. У наші дні мало хто повірить у те, що декларування доходів може бути чесним, а оплата податків повною, втім саме таке пам’ятає історія нашого міста.

У дев’ятнадцятому-двадцятому столітті держава не мала проблем щодо отримання належних зборів.

Звичайно, це не означає, що зловживання не зустрічалися, проте одеські бізнесмени старого міста обирали чесну оплату податків, бо це заохочувалося різними преференціями. А виходячи з того, що Одеса була і є торговим містом, все це було надзвичайно актуальним серед одеситів.

У нашому матеріалі на odesa.one, з посиланням на odessa-life.od.ua, hor.net.ua, ми розповімо про деякі факти з історії одеського оподаткування.

Факт 1. Купці були доволі відомими

Ще сто п’ятдесят років тому багаті люди та їхні власні фірми були відомі майже кожному. Усі великі міста видавали щорічники із зазначенням усіх заможних людей того чи іншого міста.

Одеса не була винятком і час від часу публікувала свій список купців. Всім одеситам було відомо, власниками якихось міських підприємств були Пташников або Папудов.

Термін “купець” виник у вісімнадцятому столітті, і через багатонаціональність Одеси, був привезений у місто іноземцями. Спочатку купці поділялися в залежності від професійної ознаки, але стягування податків не було зручним, тому що доходна частина кожної професії була різною.

Факт 2.Застосовувався гільдійський поділ

З цієї причини торговці та промисловці поділялися на кілька гільдій, залежно від їхнього прибуткового рівня.

Найбільшим престижем була наділена перша гільдія, до якої входили найзаможніші підприємці, чий капітал стартував від п’ятдесяти тисяч у рубльовому еквіваленті.

Йдеться переважно про: промисловців, фабрикантів і всіляких “королів” – цукрової, хлібної, чайної, соляної справи тощо.

Наприклад, Бродський, який володів Одеським цукровим заводом, заснованим у 1879-тому році на території сучасного Цукрового селища, відносився саме до таких осіб.

Крім цього, говорячи про найбільші одеські підприємства того часу, слід згадати про: джутову фабрику Родоканакі, залізничні майстерні, пробковий завод Арпса, завод, де виробляли пляшки, чаєрозвантажувальну фабрику, Куяльницький соляний промисл і т.ін.

Друга гільдія складалася з найпростіших купців, чий капітал стартував із двадцяти тисяч. Йдеться про підрядників і тих, хто володів невеликими магазинами.

3-я гільдія вважалася найбіднішою, – щоб опинитися в ній, потрібно було мати лише близько восьми тисяч.

Сюди належали власники лазневих, трактирних закладів та дрібні торговці.

Факт 3. Зборів було дуже багато

Спочатку серед купців декларування доходів не мало сильної популярності, адже країні потрібно було сплачувати чималі податки.

Але їх обкладали штрафами та вносили до спеціальних списків, які “строкатили” тими, хто займався приховуванням доходів.Проте подібні заходи не були дієвими, тому уряду довелося відзначати гільдійських купців пільгами і привілеями.

Податків, які мали сплачувати одеські купці у Старій Одесі, було чимало, можна навіть сказати, надто багато.

Одеським купцям потрібно було сплачувати податки на все – від транспортних шляхів до доріг та каналів.

Крім цього, купець кожної гільдії платив багато доволі дивних зборів, на кшталт “за купецьку книгу”, – мається на увазі та, яка використовувалася для статистики та податкової звітності.

Також одеські торговці платили за наявність “зайвих” торгових точок, – “безмитним” було утримання лише трьох лавок. А за більшу кількість треба було платити.

Натомість одесити, які виготовляли різні машини та механізми для виробництв (як це відбувалося на одеській Малій Арнаутській), не платили нічого.

Факт 4. Податки мали на увазі чимало привілеїв

Податки сплачувало багато одеситів, але купці платили набагато більше.

Виходячи із сучасного мислення, саме купцям має бути цікаве приховування доходів, аби платити менше. Але вони, як це не дивно, обирали повну відкритість свого фінансового стану. І тут справа не в свідомості, – гільдії наділяли чималими правами. Вища ступінь гільдії надавала вищу шану, але розмір податків також був більшим. Тим не менш, це не змушувало купців займатися приховуванням доходів та ухиленням від сплати обов’язкових зборів, адже їм надавалася низка бонусів, зокрема, які полягали у звільненні з армійської служби. Певна грошова сума звільняла самого купця, його спадкоємців і навіть його робітників від військової повинності.

Тільки тим купцям, які перебували у тій чи іншій гільдії, надавалося право отримання державних замовлень та оренди державної власності.

Крім цього, купці 1-ї гільдії могли вільно спрямовувати свій капітал у зовнішньоекономічну діяльність, володіння фабричних, заводських установ або ставати власником морського судна. Ті, хто відносився до нижчої гільдії, могли займатися торгівлею з іншими державами.

Також “першогільдійцям” надавалося право переміщення на каретах, запряжених кіньми.

Це значно відбивалося на престижі та соціальному становищі купця.

Одеським підприємцям, які були у 2-й гільдії, надавалося право торгівлі по всій державі та володіння річковим судном. Але пересування їм було доступне тільки з одним конем. Крім того, купців заохочували почесним громадянством.

Внаслідок того, що перша гільдія забезпечувала великою кількістю переваг, багато хто хотів туди потрапити, іноді навіть через умисне завищення своїх доходів та виплату великих податків. Це слугувало наповненню бюджету та отриманню купцями престижу, а також поваги.

Факт 5. Гідність цінувалася навіть у податковій сфері

Якщо купець втрачав певну частку капіталу, його автоматично переміщали в нижчу гільдію.

Усі одеські купці сприймали це, як страшний сон. У період Старої Одеси гідність мала величезну цінність, тому одесити, навіть втративши частину капіталу, продовжували виплачувати чималі податки, щоб нікому не стало відомо про їхнє скрутне становище.

На початку двадцятого в Одесі спостерігався збій у податковій системі. Впровадження певних законодавчих актів спричинило зникнення зв’язку між гільдійським членством та підприємництвом.

3-я гільдія була скасована, а кількість тих, хто залишився в гільдіях, значно зменшилася, що призвело до зникнення стимулів до сплати податкових зборів.

More from author

Про першу жіночу гімназію в Одесі

До ХІХ століття жіночій освіті не приділяли належної уваги. Якщо дівчатам із багатих сімей наймали гувернантку, яка навчала всьому, що знала сама, то бідні...

Історія найстарішої лікарні Одеси

Міська клінічна лікарня №1 – надто складна назва для такої відомої лікарні. Напевно, якщо у місцевих запитати, де вона знаходиться, у відповідь вам лише...

Історія готелю в Одесі

Перший 4-поверховий готель Одеси, неймовірна краса і розкішна будівля в стилі необароко, головна пам'ятка та візитна картка міста, архітектурна пам'ятка – це п'ятизірковий преміум-готель...