13 листопада 1881 року у сім’ї кріпосного Смоленської губернії народився хлопчик. Батько новонародженого, названого Михайлом, був учасником Російсько-турецької війни і особливо відзначився у боях на околицях болгарського міста Плевна. Далі на odesa.one.
Відвага і військове мистецтво батька не принесло йому і сім’ї будь-яких привілеїв і Никифор Єфімов, зібравши невеликі пожитки та своє сімейство – дружину та трьох синів – вирушив на пошуки кращого життя до півдню. Сім’я опинилася в Одесі. У місті біля Чорного моря колишній гренадер імператорської армії влаштувався майстровим на знамените підприємство морського флоту РТПіТ.
Єфімов та Одеса
У 1902 році почалося робоче життя Єфімова-молодшого, який закінчив на той час Одеське залізнично-технічне училище. Працював майбутній воєнльот телеграфістом на Південно-Західній залізниці. Коли вибухнула війна з Японією, він вирушив на Далекий Схід, де взяв участь у бойових діях. За своє коротке життя, що тривало всього неповних 38 років, наш герой взяв участь у трьох війнах як рядовий піхоти і пілот авіації, що зароджувалася в країні.
Після війни Михайло повернувся до рідної Одеси.
Тим часом у місті кипіло різноманітне. Так, на початку березня 1908 року у невеликому приміщенні Чорноморського яхт-клубу, який розміщувався на Дерибасівській, 5, відбулися збори засновників громадської організації, що дала поштовх подальшому розвитку повітроплавання та літакобудування в Одесі. Це був «Одеський аероклуб», члени якого збиралися пробудити в народі інтерес до підкорення повітряного простору і, якщо буде потреба, використовувати нову зброю, літаки, у боротьбі за Батьківщину.
Майже одразу ж Одеський аероклуб став володарем першого в Росії літального апарату. То був аероплан системи “Voisin”, створений у Франції – законодавиці повітроплавної моди того часу. З жалем слід визнати, що польоти, які здійснилися на машині навесні 1909 року, виявилися невдалими, оскільки пілот був не дуже досвідченим, а двигун – не надто потужним.
Найбільш вдалим став 1910 рік, коли в Одесі, провінційній за статусом, але що набагато обігнала багато губернських міст у технічному та науковому плані, було вже кілька одиниць повітроплавних машин різних типів.
Паралельно з цим технічне зростання супроводжувало життя Єфімова. Спочатку за гроші старшого брата він придбав уживаний велосипед, а 1907 року він став щасливим володарем мотоцикла французької марки марки «Пежо». На ті часи таке собі дозволити міг далеко не кожний.
У вільний час Михайло займався вивченням теорії повітроплавання. На нього справили враження роботи одного з батьків-теоретиків авіації Миколи Жуковського.
Наприкінці 1910-х років на Михайла звернули увагу місцеві заможні люди, у тому числі банкір Ксидиас, який заплатив йому за навчання у Франції, завдяки чому той став першим в імперії професійним авіатором.
Вже 8 березня 1910 року в районі Одеського іподрому авіатор здійснив 5 польотів, два з яких – із пасажирами на борту.
Надалі льотчик робив велику кількість рекламних, як сказали б сьогодні, польотів. У роки перед війною досвідчений підкорювач піднебіння, виявив себе як винахідник, розробивши, наприклад, методику приведення в дію двигуна машини без залучення техніків, механіків та інших фахівців, які відповідають за технічний стан аероплана.
З початком світової війни, як і багато його колег по небу, перший авіатор Одеси рвався на війну з Німеччиною та її союзниками, однак, його клопотання були задоволені лише на початку 1915 року. У квітні-місяці його відправили на Західний фронт. У період бойових дій він служив льотчиком-винищувачем, здійснив не один десяток польотів та здобув багато перемог. У вільний від боїв час Михайло Єфімов продовжує займатися своїми технічними розробками та проєктами.
Бойові заслуги Михайла Єфімова були відзначені орденом Св. Анни 3-го ступеня, він також став володарем повного банта (4 ступенів) Георгіївського хреста. На початку 1917 року льотчик опинився в Севастополі, де служив у перших підрозділах гідроавіацією – прообразу морської авіації радянського флоту. Він служив флагманським льотчиком бригади. У місті морської слави він дізнався про Лютневу революцію, а з перемогою Жовтневої революції перейшов на бік більшовиків, брав участь у Громадянській війні.
Останні місяці життя повітряного аса-першопрохідця пройшли у постійних тривогах. Після участі в боях у Криму він потрапив до Одеси, де був схоплений білогвардійцями і страчений у серпні 1919 року, не доживши трьох місяців до свого 38-річчя.
Пам’ять про першого льотчика Одеси сьогодні зберігається у місті у вигляді деяких топонімічних артефактів, у тому числі вулиці, названої на його честь.
