Психіатричним лікарням на Одещині варто приділяти не менше уваги, ніж лікарнях іншого профілю: вони так само вимагають фінансування та контролю роботи працівників, по відношенню до пацієнтів.
Ні для кого не секрет, що психіатричні лікарні міста залишають бажати кращого. Місцеві жителі з побоюванням ставляться до подібних закладів, при необхідності звернутися за допомогою, замислюються, чи варто взагалі туди звертатися. Далі на odesa.one.
Тим не менш, у кожному місті є потреба в таких профільних установах, адже психіатричні захворювання посідають не останнє місце у рейтингах.
Як свідчить сайт Сайт “УСИonline”, станом 2018 року, 32% населення в Одеській області страждають на такі захворювання: розлади психіки та поведінки, розумова відсталість, невротичні розлади та випадки розладів поведінки у дітей та підлітків.
Виходячи з цього, люди звертаються до психіатричних лікарень або клінік, які є в області. Можна звернутися безпосередньо до приватної клініки або до досвідченого психіатра, або до державної лікарні. Одними з найвідоміших і гучних вважаються психіатричні лікарні №1 і №2. Перша знаходиться за адресою Академіка Воробйова, 9.
“Олександрівка” – годувальниця села
Психіатрична лікарня №2, або, як кажуть у народі, “Олександрівка” – знаходитися в селі Олександрівка. Село розташоване біля Аджалицького лиману, що заминає близько 30 хвилин їзди від селища Котовська.
У лікарні працюють місцеві жителі, це у прямому сенсі “годувальниця” села, адже не в кожному подібному населеному пункті є медичні установи, а санітаркам, медичним сестрам, охоронцям, кухарям не потрібно виїжджати на роботу за межі села. До того ж, психіатрична лікарня піднімає інфраструктуру та забезпечує розвиток села. Можливо, саме тому тут мовчать про очевидні проблеми, адже якщо лікарню закриють, доведеться шукати роботу в Одесі.
На території колишнього концтабору
1956 року тут був концентраційний табір. Тут, ще за Сталіна, працювали ув’язнені у виправних колоніях. Сьогодні, про попереднє місце нагадують лише ґрати на вікнах (але в психіатричних лікарнях вони й так обов’язкові) та одноповерхові маленькі корпуси, розкидані по великій, закритій території. На в’їзді перебуває КПП – сторонніх не пускають.
Різні відділення знаходяться у різних корпусах, що правильно та безпечно, а на дверях немає ручок, вони є у кожного персоналу. Таке передбачається у багатьох подібних місцях, з метою безпеки співробітників та пацієнтів.
Умови для пацієнтів
Найкращі умови забезпечили, мабуть, для наймолодших пацієнтів – у дитячому відділенні. Світлі кімнати, безліч іграшок, окремі дитячі палати, килими на підлозі. Тут займаються дітьми: читають книжки, малюють, грають, демонструють таланти – персонал робить усе можливе, щоб діти швидше адаптувалися.
У відділенні легких психозів ситуація не найгірша: тут є окремі палати із тумбочками, холодильником, загальний телевізор. Пацієнтів випускають на прогулянки у супроводі медичного персоналу.
У деяких палатах проводився ремонт, його спонсорували деякі бізнесмени, котрі іноді користуються послугами лікарні, як каже Сайт “Сегодня”.
В інших відділеннях – відчуття, що ремонт не проводився, з часів концтабору: жуйки на стінах, неприємних запах, брудні стіни, старовинні меблі. З розваг – лише телевізор серед зали, ні книг, ні будь-яких засобів для дозвілля. У палатах може розміщуватися близько десяти і більше пацієнтів, тумба є не у всіх, а через недостатню кількість персоналу, всі не встигають виходити на, і без того, короткі прогулянки.
Як годують
Мабуть, найболючіша тема тут – харчування. Замість їдальні, окрема кімнатка з дерев’яними лавками, навіть без столів, пацієнти ставлять посуд собі на коліна. Годують, м’яко кажучи, погано: за словами, якимись сухарями, розмоченими у воді, каша та чай, який чаєм і не пахне. Персонал закладу скаржиться, що фінансування лікарні мізерне та грошей на нормальні продукти не вистачає, вони викручуються як можуть.
Буйні пацієнти
Безсумнівно, сюди привозять найрізноманітніших пацієнтів: від відносно спокійних до найагресивніших.
Пацієнтів не фіксують за допомогою спеціальних умиротворювальних сорочок, використовують лише широкий бинт. Препарати вводять найпоширеніші та найбюджетніші в Україні – Аміназин, Галоперидол, Трифтазин. Однак, такі препарати мають безліч побічних ефектів, що може позначитися на самопочутті пацієнта не найкращим чином, але довести це практично неможливо, тому притягнути до відповідальності медперсонал не вийде.
Нерідко у психіатричній лікарні відбуваються випадки нападу хворих на працівників. Через те, що чоловіків-лікарів мало, а санітарів взагалі немає, все на плечах жінок, до того ж, молоді співробітниці давно не бажають влаштовуватися сюди на роботу. За словами медичних працівників, вже не раз неосудні пацієнти накидаються на персонал зі спробами завдати шкоди або удару. Як вони самі ж і кажуть, їм нічого іншого не залишається, як вводити сильнодіючі препарати, які “заспокоюють” пацієнтів. Проте, перераховані вище засоби не такі вже й нешкідливі, а швидше навпаки. У деяких європейських країнах взагалі їх заборонено використовувати. Після тривалого застосування психотропних або транквілізаторів пацієнт переходить у пасивно-депресивний стан, не в змозі застосовувати фізичну силу і активно рухатися.
Коронавірус в Олександрівці
Через спалах коронавірусу, 14 липня 2020 року психіатричну лікарню закрили на карантин на два тижні. В’їзд на територію лікарню було закрито та обгороджено спеціальною стрічкою.
У селі закрили всі навчальні та дитячі заклади, кафе та бари, залишили лише магазини та аптеки. Заборонено було відвідування дитячих майданчиків.
Біля лікарні було приставлено цілодобове чергування поліції, щоб ніхто не порушував тимчасові правила та заборони.
Як інформує Сайт “UNN”, місцеву амбулаторію та ветеринарну ділянку також закрили на карантин, а консультації проводили у телефонному режимі.
Сьогодні, в умовах війни, психіатрична лікарня працює у звичайному режимі та приймає пацієнтів.