Одеські друковані видання стали значно поступатися онлайн-виданням. Якщо раніше, з появою інтернету, була активна конкуренція за увагу читача, то згодом друковані видання почали зменшувати оберти. Проте, це не скасовує того факту, що в місті, на кожній вулиці стоять кіоски, де продають газети та журнали, а люди продовжують їх купувати та виписувати. Різноманітність випусків вражає, кожне видання намагається перетягнути ковдру на свій бік та мати якнайбільше читачів. Але завжди цікаво дізнатися, з чого все починалося і які видання мають горде звання “першого видання Одеси”. Більше на odesa.one.
З якої газети все почалося?
Найпершою у місті стала газета “Вісник Південної Росії”, вона ж друкувалася і французькою мовою під назвою “Messager de la Russie meridionale ou benille commerciol publiec Pautorisation de gourerumen”. Пізніше її називали просто “Месажі”. перше видання було випущено 1 квітня 1820 року. Спочатку газету випускали двома мовами, але через рік залишили лише французьку версію, адже одеситам подобалося читати саме її. Виходила вона по вівторках та п’ятницях, а першим та останнім видавцем став Жан Даваллон. У газеті висвітлювали комерційні матеріали, інформацію про торгівлю, мито, суди, здачу житла, а пізніше стали з’являтися і культурні хроніки. Єдина тема, яку не торкалися, була політика. Однак Даваллону дуже кортіло писати про політику і він узяв на це дозвіл у генерал-губернатора Воронцова, за умови, що політичні новини будуть лише переписані з видань Москви та Петербурга. Такий розклад швидко набрид кореспондентові і він написав авторську статтю на заборонену тему. Воронцов був злий і зажадав припинити висвітлювати політичні новини та ще й поширити це на першій сторінці газети. Даваллон через принцип або гордість відмовився і в 1823 році газета припинила існування.
“Одеський вісник”
Після закриття “Месажу” одеситам вкрай не вистачало різнобічного та інтелектуального видання. Тому вже 5 січня 1827 року світ побачив перший випуск нової газети – “Одеський вісник – Журнал д’Одеса”. Випускалася газета відразу двома мовами: газета складалася з чотирьох сторінок, а кожна сторінка була поділена на дві колонки – російською та французькою мовами. Проте, ці колонки дещо відрізнялися і в 1831 році було прийнято рішення випускати дві газети різними мовами: російську “Одеський вісник” та французьку “Журналь д’Одеса”. Як свідчить Сайт “Одесский Вестник”, перша виходила по середах та суботах, друга – по вівторках та четвергах. Газета завоювала серця багатьох одеситів – вже 1830 року в неї було близько двох тисяч читачів, а більшість зароблених коштів йшла заощадженню міської публічної бібліотеки у місті. В “Одеський вісник” писали про економічні, світські теми, про краєзнавство та археологію, дозволяли писати про політику. Пізніше стали публікувати про літературні новинки та анекдоти. Газета проіснувала до 1894 року і, можливо, якби завжди була під одним керівництвом, продовжила роботу ще не один рік. До кінця ХХ століття в Одесі видавали близько 60 журналів та газет, але “Одеського вісника” серед них уже не було.
“Одеський лист”
Як розповідає Сайт “Одесская жизнь”, у 1872 році почала виходити газета “Одеський листок оголошень”. 1880 року її перейменували на “Одеський лист”. Новинка швидко почала набирати обертів і тому, що випускалася у центрі, а й у провінції, ставала затребуваною і швидко розширила тираж до 10 тисяч екземплярів. У газеті працювали найкращі в місті журналісти, які вперше почали писати про місцеві скандали, інтриги та плітки. Одесити ставали в чергу, щоб отримати бажаний випуск. Найкращим працівником у виданні вважався Антон Ловенгардт – розумний, ввічливий, начитаний співробітник, який приїхав до Одеси з-за кордону. Головним редактором та засновником був Василь Навроцький. Починав звичайним наборщиком тексту, накопичив грошей та отримав право випускати власне видання. Його проникливість допомогла хлопцеві стати відомим та шанованим і все місто, а “Одеський лист” – улюбленою газетою з унікальною інформацією. Газета проіснувала до 1920 року, Радянський уряд ухвалив закрити видання.