У середині 1990-х років у низці аспектів ситуація у місті нагадувала ту, яку спостерігали жителі звільненої Одеси у 1944 році. Одеські волонтери відшукували безпритульних дітей на теплотрасах, під каналізаційними люками і навіть на вулицях, просто неба. Більше на odesa.one.
Філолог і богослов, що став піклувальником дітей
У 1994 році такою діяльністю зайнявся одесит Олександр Чумаков, випускник Одеського університету імені Мечникова за спеціальністю “філологія”. Він працював учителем літератури, в Одеському музеї західного та східного мистецтва, але став відомим саме як засновник одеського притулку “Світлий дім”. А перед цим, у 1988 році, за підтримки благодійного фонду ім. Доктора Гааза, він заснував перший недержавний телефон довіри для молоді.
Все розпочалося напередодні Різдвяних свят 1995 року. У крихітному підвалі, який служив тимчасовим притулком для безпритульних дітей, збиралися о. Олександр та його волонтери. Приміщення це було наполовину під землею, тому ні про яке дитяче проживання не могло бути й мови. Але іншого приміщення місто надати було не в змозі. Програму допомоги вирішили згорнути.
Через півтора десятки років після тих досить сумних подій, отець Олександр згадував про те, що все ж таки призвело до збереження бажання допомагати маленьким одеситам, які залишилися без батьківського піклування.
Фото з мережі Facebook
Одного разу майже напередодні Різдва монах та його однодумці зібралися на вечерю за скромним столом. Вони запалили три свічки, одну з яких поставили на підвіконня, щоб її світло бачили ті, хто не має оселі і хто в дорозі.
Якоїсь миті у дверях з’явилися шестеро бездомних малюків. Те, у що вони були одягнені, важко було назвати одягом. У цій події А. Чумаков побачив особливий знак Божий і вирішив, будь-що-будь, продовжити свої дії на шляху порятунку бездомних дітей, тому що вони – теж людські особистості, хоча часто багато людей їх відкидають.
Друзі “Світлого дому”
Створюючи притулок, священик поставив собі важливу умову – не брати для його життя жодних грантів, жодних проєктів. Він вірив у те, що його справа сама закликає добрих людей на допомогу. Він мав рацію: у місті знайшлося понад два десятки людей, які стали добрими друзями “Світлого дому”. Це були люди не дуже багаті, але вони регулярно купували щось дітям, допомагали оплачувати комунальні послуги.
Звістка про одеський острівець добра швидко поширилася за межі Одеси. У “Світлого дому” з’явилися друзі у Регенсбурзі, німецькому місті-побратимі. Якось делегація цього міста приїхала в гості до діточок. Людей, які приїхали до Одеси, здивувало те, що існує недержавна установа, яка так дбає про чужих дітей. Повернувшись додому, ці люди зібрали навколо себе прихильників «Світлого дому» та стали регулярно спрямовувати притулок на свою допомогу. Це дозволило навіть виділяти невеликі кошти на зарплату працівникам притулку.
У 2010 році ієромонах Чумаков відійшов від керівництва притулком та поїхав до Львова, де провів решту свого життя.
9 червня всіх тих, хто знав цю людину, спіткала сумна звістка. Автор “Світлого дому” помер після ускладнень від перенесеного коронавірусу.
