Поява в Одесі готелів відбулася далеко не одразу.
Напевно, це пов’язано з тим, що на початку становлення нашої Перлини біля моря, міська влада, як втім, і все одеське населення, були зайняті вирішенням значно важливіших і більш актуальних проблем, які були набагато першочерговішими для ще молодого й не зміцнілого міста. Більше на odesa.one.
З цієї причини тривалий період часу в нашому місті доволі непростими були справи з подібними закладами. Проте, за відомостями різних історичних джерел, що збереглися в офіційних архівах та приватних колекціях, готелі в нас були ще до того, як офіційно було засновано саму Одесу.
Так, у плані, який склав поручик, шпигун Іван Ісленьєв, можна побачити наявність на території османського Хаджибея кількох “казенних крамниць”, де могли зупинятися приїжджі купці.
У нашому матеріалі, з посиланням на usionline, ми докладніше розповімо про історію та розвиток одеського готельного бізнесу.
Гостра необхідність
Після того, як було засноване наше місто, виникла потреба в тому, щоб розмістити та розквартувати такі категорії одеського населення, як військові та цивільні особи.
Два варіанти “готельних” прототипів
Звичайно, протягом перших років готелю в класичному розумінні цього слова ніхто не будував, але згодом заїжджі двори та готельні заклади ставали дедалі потрібнішими.
Це пояснюється тим, що з перших днів свого існування наше місто привертало увагу іноземних ділків, яким треба було десь зупинятися під час перебування у нашому місті.В результаті заможним гостям доводилося орендувати квартирні приміщення та будинки, а тим, хто не міг собі дозволити такого, надавав місце для ночівлі Гостинний двір чи шинки.
“З перших вуст”
Наведемо вам опис перебування в нашому місті журналіста та мандрівника Павла Свиньїна. Він був в Одесі в 1816-тому.
Так, він писав, що зупинився в одній із кімнат італійськоі корчми, яка називалася Новим клубом. Кімната була надана йому за дуже дешевою ціною.
До речі, інші джерела наголошували на тому, що цей же “готель” наділяв своїх відвідувачів можливістю прийняття гарячої ванни, що на той час було справжньою рідкістю.
Перший готельний успіх
Протягом 1820-1830-их Одеса була забезпечена кількома готелями. Наприклад, сучасна вулиця Пушкінська була знаменита своїм готелем “Дю Норд”. Її власником був Шарль Сікард.
Він вважався успішним комерсантом, який окрім одеського готелю, прославився у сфері торгівлі, а саме – завдяки ввезенню до нашого міста турецьких та французьких товарів.
Готельний заклад чоловіка був кімнатами для приїжджого контингенту, неподалік яких були стайні з каретними сараями.
Нововведення в бізнесі
В 1840-х одеському готельному бізнесу вдалося впорядкуватися, в тому числі завдяки тому, що контроль за ним здійснювала міська влада.
“Одеський вісник” на своїх сторінках неодноразово згадував про те, що потрібно сплатити “наведені в дохід міста акцизні гроші”.
Ті, кому платити було обов’язково
Оплата цього збору була обов’язковою для тих, хто містив “ренкові льохи” – магазини, де продавали алкогольні напої, готелі, кавові заклади тощо.
Яскраві представники готельного бізнесу
Говорячи про історію одеського готельного бізнесу, не можна не згадати про кількох найяскравіших представників цієї сфери того часу.
Представник номер 1
Так, кут таких одеських вулиць, як Пушкінська та Дерибасівська, прикрашено солідною триповерховою будівлею, яка була збудована 1835-го.
Саме воно колись було місцем готелю “Європейського”.
Джерела 1880-х згадують про неї, як про “першокласний готель”, який відрізнявся відмінними зручностями й широтою.
В одеському путівнику від 1915-го цей заклад описувався, як один із найстаріших у місті. Кількість номерів там перевищувала шістдесят штук, а перший поверх був наділений чудовим рестораном, окремим номіналом якого була літня веранда.
Представник номер 2
Протягом 1830-1860-х неймовірно популярним одеським готелем вважали “Петербурзький”.
Він розміщувався в напівциркульній будівлі на території Приморського бульвару. Про нього також багато разів згадувала тодішня міська преса.
Заклад було відкрито в 1832-му, а проіснувати йому вдалося майже сто років! За весь цей час там бували багато відомих візитерів в особі літератора Віссаріона Бєлінського, угорського композитора та піаніста Ференца Ліста, американського письменника Марка Твена тощо.
Загалом, багато відомих особистостей, які приїжджали до нашого міста в середині дев’ятнадцятого-на початку двадцятого століть, намагалися зупинитися саме в цьому закладі.
І це не дивно. Адже цей готель вважався доволі фешенебельним. Щоправда, час від часу в постояльців, які звикли до лондонського чи паризького життя, виникали претензії щодо того, що номер занадто маленький, але загалом кожен з них визнавав, що готельне меблювання цілком може скласти конкуренцію паризькій.
Вартість номерів у цьому старовинному одеському закладі складала від двох до двадцяти карбованців. Це перетворювало готель на доволі дорогий, і прирівнювало його до “Бристоля” й “Лондонського”.
Готель був наділений першокласним рестораном, оснащеним окремими кабінетами, доступними для спеціальних клієнтів.
Цікаво, що у дев’ятнадцятому столітті постояльцю цілком могли видати номер, у якому був відсутній не тільки матрац, а й ліжко. Все це тому, що за ліжко та білизну потрібно було додатково платити.
Представник номер 3
Вулиця Дерибасівська й в наші дні переповнена готелями. Ось і в дев’ятнадцятому столітті їх там було цілком достатньо.
Так, неподалік від Колодязного провулка знаходився заклад, який називався “Францією”.
В 1882-му його описували, як великий та недорогий готельний заклад, у ресторані якого можна було смачно поїсти.
Протягом 1880-1890-х цей готель прирівнювали до другого та першого класу.Але остаточно його клас був підвищений після того, як у 1893-му в ньому було проведено реконструкційні роботи.
Існував цей одеський заклад до 1930-х.
Представник номер 4
В розмові про одеські готелі не можна не згадати “Лондонський” з його чудовою будівлею. Його було побудовано в 1830-х, а сам готель розташувався там лише в 1850-х.
Наприкінці 1890-х фасадна частина споруди набула звичного для одеситів вигляду.
Цей заклад вважали неймовірно дорогим. Вартість номерів складала від двох з половиною до тридцяти карбованців.
Готельна обстановка була по-справжньому розкішною, і в ній воліли зупинятися найбагатші гості нашого міста. Хоча серед багатьох літераторів це місце також було улюбленим. Так, мова йде про Антона Чехова, Валентина Катаєва, Максима Горького, Костянтина Паустовського і т.ін.
Її зовнішній вигляд схожий на великі європейські готелі.
Весь обсяг ремонтно-облицювальних робіт коштував сімсот шістдесят п’ять тисяч. Архітекторам для створення цього шедевра одеської архітектури доводилося неодноразово їздити до іноземних держав, щоб вивчити там усі архітектурні тонкощі.
В одному з одеських газетних видань того часу готель описувався так: “Заклад розташований на трьох поверхах, які вміщують адміністративні приміщення, служби, а також шістдесят чотири розкішні номери.
Кожен поверх оснащений приміщеннями для читання, населеними величезною кількістю журналів та газет. Будівля відрізняється пароводяним опаленням та електричним освітленням”.
Зовнішній вигляд споруди справляв колосальне враження.Декор був наділений характерним рустом, наличниками та венеціанськими левами. Все це лише додавало статусу місцю.
Фасадна частина була прикрашена коронаційними символами у вигляді лаврових гілок, а для балконного оформлення архітектори використовували деталі у вигляді чотирилистої конюшини.
Представник номер 5
Готелю з гарною назвою “Бристоль” вдалося стати першим чотириповерховим готельним закладом у нашому місті. Його збудували в 1898-1899-их.
В дореволюційний період віе складався зі ста номерів, вартість яких варіювалася від півтора до п’ятнадцяти рублів.
Звичайно, цей готель також вважали першокласним.
Протяжному фасаду, за задумом архітектором, судилося поділитися на кілька частин. Цього ефекту було досягнуто за допомогою застосування таких деталей, як вертикальні виступи та фронтони.
Центральна арка прикрашена жіночою фігурою, яка ніби благословляє місто. Бази колон прикрашені херувімами, які оберігають гостей закладу.
Цей одеський заклад поєднує в собі найрізноманітніші символи – чоловічий та жіночий початок, а також величезну кількість солярних та місячних символів.
У “Брістолі” любили бувати багато відомих осіб – від американського письменника Теодора Драйзера до французького письменника Анрі Барбюса, італійського літератора Джованні Джермането, німецького письменника Біллі Бределя і його співвітчизника Фрідріха Вольфа.
Представник номер 6
Згодом Одеса отримала величезний готельно-торговельний комплекс у вигляді Пасажу.
Його багаторазово описували путівники, як найбільший та комфортабельний одеський готель.
Там було сто шістдесят два номери. Крім цього, заклад був оснащений читальнею, поштовим відділенням, рестораном, перукарнями, ванними та душовими кімнатами.
Нововведення закладу було представлено центральним опаленням та власною електростанцією.
Оформлення та декор споруди відрізняється символами, пов’язаними з торгівлею та родючістю.
Однак, на жаль, руйнівна пожежа 1901-го сильно вплинула на стан будівлі.
Представник номер 7
“Великому Московському” судилося з’явитися в нашому місті в 1901-1904-тих. Попри його першокласний рівень, вартість його номерів відрізнялися доступністю – від півтора до п’яти рублів.
Перший поверх був зайнятий торговими представництвами та відомим “Татарським” рестораном.
В готелі проживало багато видатних людей. Так, це було одним із улюблених місць актриси Віри Холодної.
Боротьба за увагу гостя
Кожному готелю, особливо другокласному, дуже хотілося привернути увагу постояльців.
В 1820-1830-х відвідувачі терпіли невеликі кімнати й відсутність хоч трохи сервісу. Але вже до початку двадцятого століття в готелях почали видавати безкоштовні квитки в кінотеатри, пропонувати відвідування лазень та саун, а готельний персонал спілкувався з гостями кількома мовами.
Так, власник “Імперіалу” завжди вказував у рекламі на наявність світлих та високих номерів, комфортабельної обстановки, нових матраців, нової білизни, ванни з величезною кількістю різноманітних пристроїв, а також бездоганної чистоти та порядку. Крім цього, заклад рекомендувався для сімейних пар та комерсантів.
Господар “Неаполя” обрав тактику залучення клієнтів через наявність першокласного ресторану та розкіш номерів. Також “місячні” (ті, хто орендував номер більше місяця) клієнти могли скористатися різними бонусними пропозиціями.
“Центральний” вважають одним із найстародавніших одеських готельних закладів. Його власник заради залучення клієнтів запровадив “загальнодоступні сніданки за п’ятдесят копійок”, а також відкрив казино.
Хазяїном “Версаля” було прийнято рішення піти ще далі, й зацікавлювати гостей наявністю теплих ванн, уважних слуг та вегетаріанської кухні.
Непристойності під виглядом пристойності
А готелю, названому на честь Пале-Рояля, пощастило набагато менше, адже він був закритий через “неподобства”.
Так, в одеській пресі на той час писалося, що в багатьох другокласних готелях, розташованих на таких вулицях, як Катерининська, Червоний та Колодязний провулки, були справжні притони. Тому їх доводилось закривати.
Але такі заходи вживалися не лише по відношенню до готелів.
З тієї ж причини закрили навіть один із міських кінотеатрів. Адже одесити нерідко ставали там свідками надмірно пікантних сцен.
Одеські методи переманювання клієнтів
Ще одним одеським методом переманювання клієнтів було застосування свідомо неправдивих даних.Це доволі ефективно допомагало відбивати потенційного клієнта. Причому до цієї схеми залучалися й треті особи, які допомагали власникам одеських готелів досягти бажаного. Звичайно готельні власники попередньо мали з такими особами певні домовленості, відповідно до яких вони й мали діяти. І такими “третіми особами” доволі часто були одеські візники, яких в нашому місті завжди вистачало.
Так, одеська преса на той час часто містила різноманітні оголошення з проханнями “не довіряти тим візникам, які запевняють вас у тому, що вільних номерів немає”.
Більше сотні років в Одесі застосовували практику, відповідно до якої приїжджий контингент зустрічався на території вокзалу жвавими візниками, які наперед домовилися з власниками деяких готелів (переважно мова йшла про другокласні готельні заклади) привозити мандрівників саме туди, пояснюючи свої дії тим, що добрі та більш статусні готелі давно всі зайняті та переповнені.
Жодного слова про бюджетні заклади
Варто зазначити, що в путівниках намагалися не згадувати про бюджетні одеські готелі, а також мебльовані кімнати.
Так, в одеському путівнику від 1915-го вони згадуються так: “з тих закладів, які є другорядними та третьорядними готелями, ми не бажаємо рекомендувати приїжджим жодного, тому що практично в кожному з них немає елементарних зручностей та благоустрою. Не кажучи вже про хоча б стерпний санітарний стан”
Проте все це не заважало успішному існуванню й такого формату закладів. Щоправда, він переважно був затребуваним серед небагатих студентів. В одному з джерел навіть збереглася інформація про те, що “поряд з медичним факультетом та клініками можна зустріти чимало закладів, представлених мебльованими кімнатами”.
Зміни радянського часу
Радянський період значно зменшив кількість одеських готельних закладів. Адже більшість із них були націоналізовані, що згодом призвело до зміни назви.
Так, “Лондонський” назвали “Одесою”, “Бристоль” став “Червоним” і т.ін.
Багатьом готелями довелося ущільнитись, що призвело до втрати колишнього шарму, розкоші та статусності. Адже внаслідок зменшення своєі площі, багато готельних закладів стали виглядати значно простішими та буденними. Дивлячись на деякі з них, взагалі складалося враження скутості та штучного зменшення розмірів конкретної будівлі.
Однак це є зовсім іншою історією, якій цілком справедливо присвятити окрему, не менш цікаву та докладну розповідь.
Фото: usionline
