Часто в неформальній обстановці доцент Володимир Григорович Волошин помічав: “Народився я в полі, майже під бомбами”. Далі на odesa.one.
Дитина війни
Тоді, в кінці літа 1941 року населення України йшло людей на схід, подалі від боїв. Серед цивільних осіб була жінка, у якої ось-ось мала з’явитися друга дитина. 20 серпня жінка потрапила під бомбардування, але їй вдалося сховатися в поле пшениці… За такими обставинами й народився хлопчик, якого нарекли Володимиром.
Поки мама і немовля пробиралися в тил, батько хлопчика обороняв Одесу. У жовтні під час одного з рейсів катер, на якому служив батько немовляти, був підірваний, а матрос Григорій Волошин близько тижня пробув у крижаній чорноморській воді. Міцне здоров’я допомогло вижити …
А тим часом хлопчик і його мама притулилися у далеких родичів в Тавриді. Там вони і прожили в постійному страху до кінця війни. З огляду на заслуги батька і старшого брата, військового льотчика. Вову направили в Суворовське училище. Так, через десятки років розповідав Володимир Григорович, вихованців навчали бальних танців, етикету, різних наук. Вчили добре, але не зміг Володя закінчити училище і стати офіцером. Треба сказати, що з нього був би хороший командир. Він був вимогливим, які знають, але і доброю людиною. Був Володя чесною людиною, яка б не любила несправедливість. Це і підвело його. Якось один з офіцерів училища несправедливо покарав суворовця, а той не стримався і відповів. І, як водиться, старший майже завжди виявляється правим, то Володимира виключили з училища. Він вступив до середнього профтехучилища. Закінчивши його кілька років працював на крайній півночі.
Було зовсім не затишно юнакові. Він ще застав той час, коли в районі Діксона, куди відправили Волошина, працювало багато політичних в’язнів. Вони споруджували лінії зв’язку. Це були вже дорослі люди. Незважаючи на це, саме Володимиру Волошину було доручено бути бригадиром. Адже у нього ж була спеціальна технічна освіта!
“Доводилося споруджувати лінії зв’язку у вічній мерзлоті, коли на установку одного стовпа йшли години. А між стовпами доводилося ще й сталевий дріт тягнути “, згадував Володимир Григорович.
Потім було навчання в Одеському інституті зв’язку, викладання основ фізики дітям офіцерів і генералів в столиці СРСР. Потім Володимир Григорович працював в різних організаціях, які займалися питаннями зв’язку.
Фахівець у галузі експериментальної фонетики
Розквіт праці і творчості нашого земляка припав на період його роботи в Одеському університеті імені І.І. Мечникова, де він став справжнім продовжувачем і зберігачем фонетичних традицій лінгвістики нашого міста.
Прийшовши в університет звичайним лаборантом, він став завідувачем лабораторії експериментальної фонетики, згодом захистив кандидатську дисертацію. Протягом багатьох років він навчав студентів усіх спеціальностей факультету РГФ, а також працював на відділенні прикладної лінгвістики філологічного факультету.
Працюючи завідувачем ЛЕФ, Володимир Григорович став старшим науковим співробітником, консультантом при написанні більш 20 кандидатських і однієї докторської дисертації з теоретичної та прикладної фонетики.
Допомагав готуватися до факультетським свят, давав консультації, як користуватися технікою.
У нього була мрія: створити в ЛЕФ галерею знаменитих фонетистів, головне місце, на його думку, повинен був зайняти Олександр Томсон – засновник фонетичної школи нашого регіону та й усієї сьогоднішньої України. До речі, особливою гордістю доцента Волошина була зустріч з дочкою Томсона на одній з міжнародних конференцій в Прибалтиці – батьківщині великого патріарха лінгвістики.
Володимир Григорович Волошин помер навесні 2019 року, не доживши двох років до свого ювілею, але його колеги, студенти завжди з теплотою згадують цю людину, фахівця, який завжди радий був прийти на допомогу, поділитися своїм життєвим досвідом і знаннями.
