У долі кожного міста є професії, які в певному сенсі визначають його життєвий уклад. До такої професії належали биндюжники. То був особливий клан торгових візників. Вони були власниками особливого транспорту та погоничами в одній особі. Їхні довгі візки з платформами без кузова служили для перевезення негабаритних вантажів. Вони возили товар у бочках, ящиках, навалом, словом те, що не було на стандартних підводах. Більше на odesa.one.
За часів Порто-Франка в Одесі велику популярність набули бенд-вагени – пароконні підводи особливої конструкції. Вони відрізнялися більш вузькою та подовженою формою та великою місткістю та вантажністю до 1,5 тонни, а також наявністю залізних осей. Зазвичай у них запрягали 2-х дуже сильних коней-важковозів – породи першерон або битюг. Така конструкція була запозичена у німців-колоністів. Ще їх називали майданчиками і вони могли без проблем роз’їхатися на вузьких міських вуличках, а також розміщуватись на пірсах та причалах.
Звідки назва та що вимагала професія
Слово “биндюжник” походить від назви вантажного транспортного засобу “биндюх”. Таку версію навів у 19 столітті знаменитий лексикограф В.І. Даль. Йому належить альтернативна гіпотеза: ім’я професії дало назву так званого ломового коня – “битюг”. Є ще й третя версія, згідно з якою биндюжник походить від назви місця, на якому висаджувався візок – “бинда”.
Всі три версії в кінцевому підсумку вхідні в одному: биндюжники завжди працювали з транспортом, в який була запряжена пара коней.
Доставка важких вантажів вимагала витривалості та наявність сили не лише коней. Неймовірною силою і високим зростанням мав володіти кандидат на посаду ломового візника. З цієї причини потрапити до цієї спільноти було досить складно.
Наступним критерієм пристрою на роботу мали бути наявність двох коней і, головне, навички поводження з чотирилапими компаньйонами.
З повагою та попитом
Загальновідомо, що биндюжники на парнокінних возах були “приписані” тільки до порту, звідки вантажі везли. Возити негабаритні вантажі биндюжників наймали прості одесити, особливо навесні та восени. Це було з традицією городян знімати на літній сезон дачу. Ця процедура була налагоджена до найдрібніших подробиць, у тому числі щодо доставки речей.
У биндюгу завантажувалося все, що могло знадобитися за містом, включаючи фортепіано та домашні рослини. Слід зазначити незліченну кількість вузлів, усередині яких були різні дрібниці. Більшість їх так і залишалася упакованою до самого залишення дачі. З таким різномасним вантажем биндюжник неквапливо вирушав у дорогу.
Одеські биндюжники отримували оплату в розмірі до півтора карбованця з кожного пуда поклажай, а іноді від воза. Все залежало від якості, крихкості та цінності товару.
Одеські биндюжники завжди затребувані та користувалися повагою за свою чесність та старанність. та шановані. Проте однією з їх основних якостей було виховання, якого передавалося у спадок. Наприклад, коли до биндюжника наближалася жінка, він відразу замовк. Це відбувалося з дуже банальної причини. Іноді здавалося, що мова таких людей містить небагато цензурних слів у потоці міцних, так би мовити, багатоповерхових простомов та арго. При наближенні жінок биндюжник замовк, щоб не шокувати одеситку, не має значення якого стану вона ставилася.
Упродовж понад 150 років ломове візництво органічно входило до транспортної структури міста та губернії (повіту, області). Починаючи працювати в районі порту, з появою залізничного сполучення парокінні майданчики почали перевезення вантажів з порту на залізничні станції і назад. До їхніх послуг вдавалися багато підприємств, розташованих у районі порту, Пересипу, Слобідки та інших передмість.
Популярність биндюжників була така велика, що вони працювали до 1960-х років. Тільки прихід потужного вантажного транспорту, який має десятки кінських сил, остаточно витіснив це ремесло.
Зникнення биндюжників сталося виключно у соціально-економічному житті Одеси. Однак вони назавжди залишилися у творах про наше місто, у знаменитій пісні про Костя-моряка: і всі биндюжники вставали… Нарешті, з 1990 року представники забутої професії назавжди залишились у назві кінострічки “Біндюжник і король”, у якій головну роль Менделя Крика зіграв великий актор Армен Джигарханян.
