Історія Одеського цукрового заводу

Все почалося у першій чверті 19-го століття, коли сімейство Яхненка-Симиренка організували свій бізнес у сфері продажу мануфактури, зерна, борошна. На початку того ж століття уродженець міста Сміла (Київська губернія) Михайло Яхненко з трьома синами та зятем Федором Симиренком родом із Городища тієї ж губернії змогли викупитися з кріпосної залежності, отримали кредит та орендували два млини та крупорушку (невелике підприємство з очищення та перероблення) крупу). Більше на odesa.one.

На початку 1830-х років колишні кріпаки вже значилися серед одеських купців другої, а з 1842 року – у першій гільдії.

Вже на початку 1840-х років Яхненко-Симиренко взялися за торгівлю цукром, а потім зайнялися власне виробництвом солодкого продукту. Перша цукроварня, однак, була збудована не в Одесі. Понад те, підприємства шановного сімейства працювали поза містом постійно. А ось прибуток, який вони приносили, використовувався якраз на благо Одеси.

Цукрове виробництво у самій Одесі

У самій Одесі виробництво білого продукту налагодили 1879 року з будівництвом спеціального заводу. Пізніше завод купив промисловець Ізраїль Бродський, після цього це підприємство увійшло до складу Олександрівського товариства, де також працювали ще шість заводів того ж профілю. Ізраїль Бродський почав займатися виробництвом цукру, орендуючи цукрові заводи, проте через брак досвіду майже повністю прогорів, зберігши невелику частину свого капіталу.

Після цього він часто став з’являтися на заводах графа Бобринського, спостерігаючи за роботою майстрових та агрономів, а свій перший цукрорафінадний завод Бродський заснував у 1846 році в селі Лебедин. Йому тоді було 23 роки. Його компаньйоном став місцевий землевласник Петро Лопухін. Компаньйони придбали занепалий Лебединський цукровий завод. Враховуючи попит та вищі ціни на рафінад, вони перепрофілювали свою діяльність на виробництво цього цукрового продукту.

Умови життя та праці працівників

На заводі перероблявся цукровий пісок, який постачали підприємства Київської, Волинської та Подільської губерній. Отриманий продукт вирушав, як правило, морським шляхом на Кавказ, Крим і навіть до Прибалтики.

До 1904 року заводами керував сам Ізраїлевич, який помер 1904 року. Йому на зміну прийшов син Лев, який довів капітал компанії до 12 млн рублів.

Виробничі потужності нового заводу розташувалися у міському мікрорайоні Бугаївка. Вже в перші роки роботи виробництво давало понад 2 250 пудів цукру на рік, а значна його частина йшла на експорт.

До кінця 1917 року заводи сім’ї Бродських займали значне місце, як за

кількості цукру, і за у казенному доході, одержуваному від реалізації. Успішній роботі заводів сприяли соціальні умови, створені для робітників. Наприклад, Товариство забезпечувало працівників. До сфери турбот промисловців також входили навчання дітей робітників та налагодження побуту. У кожному заводі були лікарні та школи. Робітникам, майстровим та спеціалістам заводів виплачувалася досить висока на той час заробітна плата. І, нарешті, їм видавалися кошти на

придбання палива та оплати житла. Завод мав свою лікарню.

Відомий такий факт. До заводу було відряджено 48-річну поліцейскому Петропавлівської дільниці Мойсея Скрипку. На заводі він ніс чергування, за що Товариство надало йому, його дружині та восьми дітям окреме житло.

Вибух на Бугаївці

Джерело фото

У роки існування заводу на його околицях будувалися одноповерхові будинки, які називалися в народі “нахаббуд”. Не маючи жодного планування, ці архітектурні об’єкти створювалися із підручних засобів.

Вулиці району нагадували лабіринт з одноповерхових будинків.

31 серпня 1918 року в районі Бугаївки та станції Одеса-Застава-2 вибухнули артилерійські склади. Від вибухів постраждало все місто, зокрема цукрорафінадний завод.

Після вибуху, внаслідок якого перестав існувати завод, його цехи поступово перенесли на вулицю Московську (у роки незалежної України – Чорноморського козацтва). Вже в новій державі завод продовжував займати провідні позиції, забезпечуючи білими кристаликами не лише зовнішніх споживачів, а й Одеську кондитерську фабрику, місцеві хлібозаводи, їдальні та дитячі виховні установи.

Використано матеріла сайту https://od.vgorode.ua

More from author

Коротко про те, як створити свій MVP

І так ви вирішили відкрити онлайн-бізнес і не знаєте з чого почати. Рекомендуємо до кінця дочитати цю статтю, оскільки практично кожен другий стартап провалюється...

Образи із шопперами: як можна обіграти

Шоппер – це яскравий та популярний елемент повсякденних образів. Але не всім образам вони підходять. Як вибрати та комбінувати так, щоб затьмарити всіх? 5 ідей...

“Рибний дефіцит” по-одеськи: яка риба доступна на Привозі

На одеському Привозі рибний асортимент значно зменшився, проте ціна помітно зросла. Всьому виною - війна. Далі на odesa.one. У нашому матеріалі, з посиланням на odessa-life.od.ua...