У період, коли в Одесі на посаді градоначальника служив славетний герцог Рішельє, в районі, де пізніше виникла вулиця Італійська, існувала ділянка №19. Одеса на той час ділилася на квартали та ділянки. Ця ділянка служила місцем, де розмістилися склади. І, звичайно, власники ні про які готелі не думали.
Через деякий час адреса ділянки, придбаної купцем Першої гільдії Мавро, була такою: квартал XII, місця №№ 91 і 92. Новий господар був представником родини почесних громадян міста. Більше на odesa.one.
Як домовласник став готельєром
Наприкінці 19-го століття споруда вже оформилася у прибутковий будинок купця 2-ої гільдії Наума Юровського. На його першому поверсі розмістився магазин, де продавали хліб.
У принципі, торгівля йшла непогано. Адже хліб у всі часи був ходовим товаром. Однак Наум Якович відчував себе все ж таки не дуже затишно. Його дискомфорт був обумовлений наявністю через дорогу купецькій біржі, яка перебралася сюди 1891 року з Думської площі.
З іншого боку, специфіка біржі передбачала участь у торгах заїжджих купців. Останні мали десь зупинятися на постій. Цей чинник обґрунтував народження у Юровського чудової ідеї. Вирішив купець перебудувати свій будинок у готель, в якому можна було б і відпочити після дня торгів, і добре провести дозвілля.
Попри значні відмінності між наявною Біржею та новим готелем, їх поєднує один загальний момент, точніше, людина. За перетворення прибуткового будинку Юровського взявся архітектор Олександр Бернардацці. Саме він був автором проєкту тієї самої Біржі на розі Пушкінської та Поліцейської вулиць.
За бажанням власника нового готелю, його мав прикрашати розкішний декор. Крім того, в готелі було передбачено електричне освітлення, телефон, центральне опалення, ванні кімнати на кожному поверсі. Окремо варто сказати про персонал. Працівники мали знати низку європейських мов!
Один із найстаріших готелів міста
Велика кількість нововведень поставила готель на перші позиції з попиту розкішних апартаментів за півтора рубля на добу і протягом двох десятків років “Бристоль” утримував першість у сфері готельного бізнесу. Такий статус готель зберіг і за нового власника (з 1905 року) Михайла Сініцина і за його спадкоємців. Останні володіли Бристолем до самої революції 1917 року.
У роки громадянської війни після приходу до Одеси у 1920 році Радянської влади бристольські номери стали служити чиновникам, які тут облаштували свої кабінети.
З жовтня 1927 року будинок під номером “15” на вулиці Пушкінській став поступово повертатися до свого колишнього статусу. Спочатку там відновив роботу ресторан готелю, популярність якого змусила міську владу повернути до стін шедевра міської архітектури суто готель.
За радянських часів готель називався “Красний” (швидше за все, через дуже гарні архітектурні рішення. У старослов’янському красний означало “гарний”). Він входив до мережі готелів фірми “Інтурист”.
Після розвалу СРСР готелю повернули первісну назву. Він зміг витримати найважчі часи, коли в Одесі перестали існувати готелі “Спартак”, “Велика Московська”, деякі інші.
Нові господарі готелю змогли досягти високого статусу, що вимірюється зірками світових експертів. Після капітального ремонту на фасадах заграли яскраві барви. В його номерах з’явилося розкішне оздоблення. Серед гостей “Бристоля” нового часу можна побачити знаменитих зірок мистецтва. Зупинитись у номерах легендарного готелю люблять деякі футбольні команди, які приїжджають на футбольні матчі, щоб зіграти з одеським “Чорноморець”.
