Історія Одеського судноремонтного заводу

Одесі як одному з великих портових міст важко було уявити своє подальше існування без підприємства, яке могло б займатися ремонтом морських суден.

Тому щодо необхідності такого заводу колись серед одеситів навіть суперечок не могло бути – все визначено було самим характером нашого міста та його основним промислом. Більше на odesa.one.

У нашому матеріалі, з посиланням на livejournal, ми докладніше розповімо про історію одного з найбільш знакових одеських підприємств, а також про ключові періоди його існування.

Передісторія

1-ше червня 1793-го ознаменувалася закладкою поряд з Воронцовським палацом Адміралтейської майстерні, яка і стала прототипом майбутнього Одеського судноремонтного заводу.

У майстернях обслуговувалась військова гребна флотилія Дерибаса.

Скасування рішення

Коли на престолі був Павло Перший, рішення про те, щоб у нашому місті з’явилася військово-морська база, скасували, тому Адміралтейська майстерня значно зменшила свої робочі обороти. Проте вже дуже скоро ситуація змінилася одеськими купцями. Вони досягли того, щоб майстерню передали під контроль міськадміністрації, завдяки чому на території Карантинного молу відбулося відкриття казенного підприємства, яке ремонтувало комерційні судна. Пізніше воно стало казенним ливарним заводом.

Важлива роль міста

Завод ремонтував судна, лебідки, шпилі, брашпілі, рульові та колосники.

Коли було завершено Кримську війну, підприємство викупило “Пароплавно-торгове товариство”.

До кінця дев’ятнадцятого століття одеський Пересип став одним із головних судноремонтних районів, тому наше місто стало важливим центром судноремонтної та суднобудівної діяльності.

Поява підприємств

В 1860-му відбулося відкриття механічного заводу, де не лише ремонтували судна, але й займалися їхньою будовою.

1866-тий ознаменувався відкриттям підприємства, яке випускало сільськогосподарську техніку, а також ремонтував судна.

1904-й став роком, коли нарешті було збудовано Адміралтейство Пароплавно-торговельного товариства. Це було найбільш оснащене чорноморське судноремонтне підприємство.

Протягом 1918–1928-х відбувалося формування повноцінного судноремонтного заводу.

Першою великою роботою підприємства стала ціла ремонтно-відновна програма суден, які були покинуті та затоплені.

У 20-ті роки завод вважався великою виробничою одиницею, яка щорічно могла здійснювати ремонт понад двісті суден.

Роль у воєнний час

Коли Одеса героїчно оборонялася від німецьких фашистів, завод займався ремонтом чорноморських бойових кораблів, а також створенням численних бронепоїздів та бронетракторів.

Після того, як наше місто було звільнено, всупереч розрусі та слабкому технічному оснащенню, підприємству вдалося почати ремонтувати бойові кораблі.

На третій день після того, як місто було звільнено, інженерами заводу було надано документ у вигляді детального реконструкційного плану, відповідно до якого можна було відновити та розширити виробництво.

Нарощування оборотів

Протягом 50-70-х виробництво активно нарощувало свої обороти, а в 80-х воно стало головною судноремонтною базою для такого підприємства світового рівня, як Чорноморське морське пароплавство.

Шкода, яку окупанти завдали заводу, відповідно до офіційної документації, було оцінено в сорок один мільйон п’ятсот тридцять дві тисячі. Але така величезна сума не завадила до 1944-го відремонтувати десятки суден.

І це в приміщенні цехів, де неймовірно не вистачало всього – обладнання, причали, склади та пірси були буквально в дефіциті.

Багато працівників підприємства у буквальному сенсі цього слова віддавали життя за Батьківщину, чиняючи опір фашизму. Багатьох із них нагородили орденами. Четверо навіть стали Героями СРСР.

Протягом 1950-1955-х виробничі обсяги заводу збільшилися в кілька разів.

Причому одне із суттєвих місць, крім ремонту, грала сфера суднобудування. Відбувся випуск ста п’ятдесяти сильних буксирних катерів, пасажирських катерів та ґрунтовідвізних шаланд.

Ключова особистість

1956-тий ознаменувався очоленням заводу Г.Круглим. Із цією людиною пов’язаний величезний історичний пласт підприємства. Він стояв на чолі заводу до 1974-го, після чого він обійняв посаду парторгу, а потім до кінця своїх днів він очолював ветеранську раду, і дуже багато в чому допомагав рідному колективу.

Вихід на новий рівень

Середина 50-х стала для підприємства періодом, коли воно почало освоєння швидкісних судноремонтних методів.

В 1957-му колективом заводу було досягнуто небувалої продуктивності – вдавалося за тиждень ремонтувати кілька суден.

Основа успіху була пов’язана з новими формами трудової організації.

Завод першим у Союзі став користуватися секційно-вузловим методом. Згодом цю технологію вдалося вдосконалити та широко поширити.

Вона активно впроваджуватиметься всіма радянськими судноремонтними підприємствами.

Також не менш застосовуваною можна вважати ще одну прогресивну технологію. Ми маємо на увазі швидкісну обробку судів, а також удосконалення організації такого процесу, як групове докування.

Допомога молодому “колезі”

У 60-ті одеський завод передав своєму молодому іллічівському “колезі” дещо зі свого обладнання, а тамтешні посади керівників були зайняті багатьма талановитими одеськими інженерами.

Робітники започаткували новий колектив.

Найсприятливіший час

Період 1970-1980-х ознаменувався найбільшим розквітом та економічним благополуччям заводу. В цей час Одеському судноремонтному заводу вдалося перетворитися на базове ремонтне підприємство при Чорноморському морському пароплавстві.

Завод продовжував орієнтуватися на те, щоб виробництво розвивалося й розширювалося. Колективом щомісяця ремонтувалося тридцять суден.

Судноремонтне та суднобудування підприємство не обмежувалося, і завод також встигав виробляти іншу машинобудівну продукцію.

Уряд доручив колективу зайнятися освоєнням нових виробничих напрямів. Цех, де робили паливну апаратуру, наділили ділянкою, де відбувалося виконання замовлень, даних Міноборони. Сільське господарство завод забезпечував бункерними установками, а домобудівні комбінати – відповідним обладнанням.

Сумний кінець

У 90-ті через системну економічну кризу й те, що Чорноморське морське пароплавство припинило своє існування, заводу доводилося буквально виживати.

Квітень 2007-го ознаменувався рішенням Мінтранспорту, відповідно до якого завод приєднали до “Одеського морського торговельного порту”, і він перетворився на відокремлений структурний підрозділ.

На фотографії можна побачити те, що колись являло собою потужну та неймовірно успішну Адміралтейську майстерню. В 2007-му ця споруда до суднобудівної діяльності, звісно, жодного відношення вже не мала, тому що тоді вона вже давно встигла набути приватного власника. Хоча, дивуватися цьому немає жодного сенсу, адже схожа доля спіткала дуже багато інших об’єктів одеської архітектури та інфраструктури, які свого часу відіграли найбільш ключові ролі в розвитку та становленні нашого по-справжньому дивовижного міста.

Фото: viknaodessa, livejournal

More from author

808 – найкраще таксі в Одесі

Служба таксі давно стала невід'ємною частиною життя будь-якої сучасної людини. Адже саме вона допомагає нам усім швидко пересуватися містом, не страждаючи від переповненості та...

Де здати вторинну сировину в Одесі?

Напевно, ні для кого не є секретом той факт, що здавання макулатури та вторинної сировини є одним із найпопулярніших напрямків будь-якої сучасної держави. Адже...

“Лондонський” – перший готель Одеси

Про Одесу можна говорити, що вона відкрита для спілкування з тими людьми, містами та країнами, які цього прагнуть. Очевидно, цим зумовлено те, що карта...
.,.,.,.