З самого свого заснування, коли в місті ще не було церков та навчальних закладів, рахунок населення йшов ще на сотні, Одеса вже отримала неформальний статус найважливішого пункту транзитної торгівлі тютюном, тютюновими виробами та приладдям для куріння. Безумовно, вистачало й інших товарів: пшениці, так званих колоніальних продуктів, та ін. Але тютюн займав особливе місце, втім, не лише у вантажообігу порту. Більше на odesa.one.
Тютюнова столиця півдня імперії
Ближче до кінця першої третини дев’ятнадцятого століття завезення тютюну складало близько 13 тисяч пудів, а вивіз – близько 10 тисяч. Нескладний аналіз показує, що три тисячі пудів цього продукту осідав у самій Південній Пальмірі. З урахуванням того, що до середини 1830-х років у місті проживало 50 тис. чоловік і виключити звідси дітей та жінок, вийде, що на душу чоловічого населення припадало півтора кілограми чистого тютюну!
Тютюн та його похідні, сигари, прибували до Одеси з країн Середземномор’я, а також з Австрії та Британських островів. Бувало сюди “навідувався” американський тютюн і, за особливими замовленнями, голландський.
Тютюновий трафік призвів до створення у місті фабрик тютюнових виробів. Галузь відразу ж стала свого роду етнічною, адже ринок тютюнових виробів одразу захопили греки та караїми. У 1850 році розпочала виробництво тютюнова фабрика С. Мангубі, хоча він займався тютюновим промислом ще задовго до цього. У місті відкрилися інші фірми.
Тютюнове виробництво там де шумлять потяги
Однією з тютюнових компаній, відомих навіть за межами Одеси, була фабрика, що вдало розмістилася за кілька метрів від вокзалу залізниці. Підприємством володіли брати Попови, автором проекту був один із культових архітекторів старої Одеси О.Б. Мінкус.
Тютюнове виробництво на розі вулиць Пушкінської та Малої Арнаутської було засноване А.М. Поповим-батьком. У названому місці на початку 1900-х років були організовані виробничі приміщення, обладнані за останнім словом тютюнової промисловості того часу.
У різні роки продукція Попових вигравала різноманітні конкурси, ставала лауреатом національних та міжнародних виставок. Вінцем творіння Попових стали цигарки «SALVE» з мундштуком, з фільтруючим патроном, які випускалися як на фабриці часів царської Росії, так і тоді, коли її виробництво перебралося в корпуси на розі вулиць Тираспольської Провіантської (з 1971 року – Асташкіна). “SALVE” стали першим у світі тютюновим виробом із фільтром.
Папироси з фільтром користувалися попитом та повагою в різних колах суспільства – від слюсаря та токаря до професорів та лікарів. У 1970-х роках у кіосках міста продавали болгарські сигарети, моряки та “дальнобійники” привозили престижні “Marlboro” та “Camel”. Проте одесити не зраджували улюбленим “Сальве” та “Біломор”.
Для курців нової країни
У роки Першої світової війни промислові обороти підприємства значно знизилися, виробництво цигарок знизилося майже на дві третини. 250 людей втратили роботу.
Після Жовтневої революції фабрика була націоналізована і стала називатися ім. Петровського. Потрапивши у руки нової держави, тютюнова фабрика нашого міста по праву вважалася однією з найкращих спочатку в Україні, а згодом і в Українській РСР. Її обладнання та пропускна спроможність цілком відповідали попиту населення.
На початку 1920-х років зусилля адміністрації та робітників заводу призвели до покращення умов праці та підняття добробуту колективу. Вже 1924 року випуск тютюнової продукції було виведено довоєнний рівень, у своїй фабриці було зайнято менше робочих, ніж до революції.
Тютюнова фабрика ім. Петровського працювала аж до війни. Після виходу з Одеси окупантів її корпус майже повністю зруйнували, а на його місці збудували торговий центр. Фабрику перевели на інше місце. Її колектив випускав ті самі “SALVE”, цигарки “Біломорканал”, “Приму”. Так було до 1991 року, коли розпалася країна, в якій працювала фабрика. Після цього вона існував ще короткий час, а потім зовсім закрилась. Її потужності зупинилися, а площі першого поверху було здано під офіси. Населення поступово перейшло на споживання імпортних тютюнових виробів.
