Одеса початку 1900-х років була великим залізничним та морським транспортним вузлом. А ближче до 1910-х років навіть почався розвиток авіації, зробило наше місто колискою вітчизняного повітроплавання.
Незважаючи ні на що, перевага у доставці вантажів, перевезенні пасажирів, експортно-імпортних операцій належала морським та річковим сполученням.
Потрапити з Аккермана до Одеси, щоб, наприклад, помістити сина до гімназії, можна було двома шляхами. Пасажири сідали в екіпаж, названий у народі “овідіопольцем”. Був ще один спосіб дістатися до Одеси – морем. Другий був набагато вигіднішим: пасажири дихали морським повітрям, а не ковтати пил доріг, якого було досить багато особливо в спеку року. Більше на odesa.one.
Чорноморсько-Дунайське пароплавство
Сполучення між Дунаєм, Чорним та іншими морями в ті роки забезпечувало Чорноморсько-Дунайське пароплавство (ЧДП). Це було акціонерне товариство, створене в Ізмаїлі у 1886 році. Його головною метою було підтримувати торгівлю між державами дунайського басейну.
Правління ЧДП працювало у будинку Раллі на Миколаївському бульварі (ріг Театрального провулка) Одеси. Служба закордонних ліній була розташована на Платонівському молу, а внутрішніх – на Військовому молу.
Флотилія ЧДП постійно збільшувалась і до 1889 року у її складі було багато транспортних одиниць, зокрема вісім вантажопасажирських суден, які повністю відповідали вимогам того часу. Усі судна ходили спочатку маршрутом Ізмаїл – Кілія – Аккерман – Одеса.
У той же час флотилія поповнилася ще чотирма пароплавами, включаючи колісний буксир “Граф Ігнатьєв”. У 1891 році в Ньюкаслі (Великобританія) спеціально на замовлення компанії були створені ще 2 пароплави “Бессарабець” та “Князь Гагарін”.
На початку 1902 року у складі товариства було 12 пароплавів загальною вантажопідйомністю 2087 реєстрових тонн (одиниця об’єму, що дорівнює 100 куб. футам, або 2,83 куб. м). Окрім згаданого “Князя Гагаріна”, найбільшими судами були також “Болгарія”, “Ізмаїл” та деякі інші.
На рубежі 1890-1900-х років ЧДП відкрило лінію між Одесою та Рені: через Кілійський рукав Дунаю. Проходячи по течії річки, що належала Росії, пароплави заходили до портів Вилково, Кілії та Ізмаїла. Рейси цим маршрутом здійснював двічі на тиждень пароплав “Граф Ігнатьєв”.
Судно було збудовано на британській верфі “J. Johes & Sons” (Ліверпуль) у 1889 році і могло брати на борт сто вісімнадцять пасажирів у каюти першого-третього класів. Це було колісне судно із сталевим корпусом. Крім вантажопасажирських перевезень судно було пристосовано для буксирувальних операцій.
Рейс від Рені і назад тривав дві з половиною доби. Для зручності пасажирів на пароплаві були обладнані спальні каюти та чекала чудова кухня.
Ще одна лінія пов’язала із Дунаєм уже Одесу. Пароплави цього маршруту проходили Сулинський рукав, а потім стояли у великих портах дунайських країн: Румунії, Болгарії Сербії. Частина пасажирів вирушала на курорт “Геркулесбад”, який славився ще у давніх римлян чудовим кліматом та цілющими купаннями.
Існував також маршрут, що поєднав Одесу з румунськими містами: Сулін, Тульча та Галац. Тривалість цього рейсу складала 5 днів.
Герой книг – пароплав “Тургенєв”
Щодня, крім понеділка, о 8-й ранку з Одеси до “Аккермана” відходив пароплав “Тургенєв”. У зворотний рейс його команда пускалася о 2 годині пополудні.
На борт пароплава піднімалося до 300 пасажирів, з яких п’ятдесят був постояльцями 1-го та 2-го класів. Решта публіка розміщувалася у третьому класі, а хтось – навіть на палубі. Останній варіант був особливо непоганий у дні спеки, коли її пом’якшувала лиманська та морська прохолода.
Одеська пристань “Тургенєва” знаходилася на Військовому молу, якраз неподалік контори внутрішніх перевезень. Пасажири збиралися з самого ранку. Вони були з валізами та мішками. Тут були представники одеських благородних сімейств, подібних до вчителя Бачея та його синів (персонажі творів Валентина Катаєва). Компанію останнім складали дрібні торговці та селяни із бессарабськими виноградарями.
В один із таких рейсів вирушив Родіон Жуков – матрос, учасник повстання броненосці “Потьомкін”. Так сталося, що він опинився в одній каюті з родиною Бачей, ховаючись від переслідування поліції. Шукачам таки вдалося його виявити…
Цей короткий сюжет добре запам’ятався читачам катаївських “Хвиль Чорного моря” та глядачам однойменного телевізійного фільму.
На жаль, брак коштів та конкуренція з боку іноземних компаній призвели до того, що в 1903 р. ЧДП перейшло в державне управління, змінивши назву: з нього видалили компонент “Чорноморське”.
Громадянські кораблі у воєнних походах
На початку Імперіалістичної війни 1914-1918 рр. пароплавство займалося постачанням та перевезенням військ південного флангу фронту імператорської армії. Судна були мобілізовані на потреби війни. Вже в перші місяці війни було відправлено п’ять караванів до Сербії.
Судна експедиції особливого призначення доставили зброю та будматеріали. Частина судів була переобладнана на морські лазарети.
Деякі з пароплавів озброїли для участі у конвоюванні вантажів. З них створили розвідувальні загони із 2-3 судів.
У роки війни на Дунаї ніс свою службу вже згаданий пароплав “Тургенєв”. Він доставляв військові вантажі до Сербії. На жаль, у 1916 р. він був підірваний. Проте трохи пізніше австро-угорці змогли підняти судно і дати йому ремонт, тож пароплав-”письменник” ще якийсь час ходив Дунаєм. Вже після війни його списали на брухт.
Після серії невдач на південному фланзі бойових дій проти Німеччини та її сателітів, залишення російськими військами районів Дунаю РДП припинило відправляти свої кораблі цією річкою.
Використаний матеріал сайту odessa-life.od.ua
Джерело обох фото
