Одеська земля багата на таланти. Імена багатьох її дітей відомі не лише в Україні, а й по всій земній кулі. Це не дивно, адже дехто з них залишили рідне місто, розлетівшись світом, та несучи із собою це прекрасне звання – одесит.
Але є в історії Одеси імена тих, хто все життя, все своє мистецтво та талант віддали рідному місту. Один з них – художник Кіріяк Костанді. Більше на odesa.one.
Про стиль
Кіріяк Костянтинович Костанді (1852-1921 рр. ) у наш час відомий не так широко, як за його життя. Факт цей дивовижний. Тому що роботи його не можуть залишити байдужим жодного цінувальника пейзажного напрямку живопису. І не лише пейзажного. Прекрасні також його портрети та картини на побутові теми.
Можливо, причина згасання пам’яті до художника полягає в тому, що живопис його – тихий, без екзальтації та розпачу. У ньому багато світла, спокою, гармонії з природою та оточенням, до, як то кажуть, чернечої відчуженості від суєтності світу. Ймовірно, цей стиль був відображенням душевних якостей художника. Сучасники відзначали його спокійний характер, напрочуд стійкий до потрясінь, що відбувалися навколо. А їх було за його життя чимало. У той час, коли на світ народжувалися такі полотна, як “Крик”, “Бича туша”, “Спалах страху ІІІ”, Костанді писав роботи, пронизані теплом, красою та чарівністю.
На перший погляд, картини його прості, скромні, не вражають багатством сюжетної лінії. Але досить зупинити погляд, трохи затриматися – і картина починає розростатися, відкриватися своєю багатогранністю, зачаровувати колоритом, дивувати рельєфністю образів. Перетворюється на справжній витвір мистецтва, від якого не хочеться йти. Який вбирає глядача і відкриває йому бачення природи, яке належало самому художнику! Його пейзажі, написані на відкритому повітрі під час пленерів, самі ніби увібрали в себе це повітря. Світла, чиста палітра його робіт, наповнена музикою природи, позбавлена агресії та сарказму, не може залишити байдужим справжніх поціновувачів майстерності Костанді.
“Квітучий бузок”
Неможливо в одній невеликій нотатці описати всі пейзажі талановитого майстра. Зупинимося на одній роботі, представленій в Одеському художньому музеї. “Квітучий бузок”.
Сюжет її спочатку здається простим до буденності. Квітучі кущі й фігурка ченця, що сидить на лавці. Але скільки тут почуття! Скільки чарівності та смутку в охопленій сумнівами молодій людині. Як сильна і велична природа в буйному та ароматному своєму цвітінні. Пейзаж тут – не тло, не байдуже щось. Усією силою потужного весняного пробудження природа показує засмученій людині, що вихід є, сили є, і поки ми живі – є надія, що все зміниться на краще!
Герой картини – реальна людина Василь Алексєєв, з яким Костанді був знайомий. Його розпачували роздуми про майбутнє. З одного боку – постриг та чернецтво. З іншого – непереборний потяг до мистецтва, до живопису. Ось у такому роздумі й застав хлопця художник. Чітким бачиться поділ двох світів, і міцні брами лише підкреслюють це. Світ за брамами теж є, там захід сонця, маківки, тиша. Тут же, поряд з юнаком – колір весни, дерева та дорога, яка поділяється на роздоріжжі за межами картини. Одна з її гілок веде до монастирських брам. Яку дорогу обере юнак? Глядач може припустити свій варіант, але насправді вибір Алексєєва залишився все ж таки за мистецтвом.
“У люди”
Хочеться розповісти про ще одну роботу майстра. Вона настільки виразна, що її можна читати як книгу. Пронизана тихим сумом, зворушлива у своїй простоті історія відкривається глядачеві, який зупинив свій погляд на полотні. На ньому зображено дівчину-селянку, яка сидить у незатишному залізничному вагоні третього класу. Навряд чи її сім’я мала гроші на дорожчий квиток. Бідність прозирає у всьому її образі: простому сарафані, полотняній блузці, скромному, полинялому мішку поруч із нею на лаві. У нього зібрала бідолаха нехитрий свій скарб. Сумно й відчужено дивиться вона у вікно, задумливо торкаючись віконної рами. Легко уявити собі, що вдома вона залишила велику родину, змучену поневіряннями, батьків, які зважилися відправити свою дочку до міста на заробітки. Прекрасно виписав майстер миловидне обличчя, одяг та хустку, світло у вікні. Майбутнє її невідоме, недарма вона сидить спиною до руху поїзда. Погляд спрямований назад, у минуле життя, де все їй знайоме та звично. Відчуття таке, що ось ще мить – і вона поверне голову до глядача. Напрочуд правильно підібрані фарби, тонкий психологічний сюжет картини чудово переданий за допомогою живопису.
Костанді – портретист
Роботи Костанді як майстри портрета також заслуговують на свою увагу. Художник ніколи не писав таких робіт на замовлення, взагалі їх у нього небагато. В основному моделями для цих творів ставали його рідні та друзі. Вони не переобтяжені різноманіттям деталей, метою художника була максимальна виразність образу.
Цікавим здається виконаний ним “Портрет пані М.Князєвої “, матері його дружини. Він, мабуть, один із найкращих, що були написані Костанді. Цікаво, що цю роботу він переписував тричі. Тільки третій варіант здався художнику настільки вдалим, що він зважився передати роботу Одеському художньому музею, де вона і виставлена дотепер.
Марія Ісидорівна Князєва була тією людиною, завдяки якій відбулося одруження Кіріяка з Єфросинією, красунею-дочкою одеського купця Князєва. Кіріяк виконував портретний малюнок Фросі, і молоді люди покохали одне одного. Але батько був рішуче проти шлюбу дівчини з бідним художником. Проте матері наречений виявився симпатичним. По секрету від чоловіка вона зібрала дочці посаг та благословила їхнє таємне вінчання. Молоді відразу виїхали з Одеси, щоб перечекати обурення сім’ї, і тільки після того, як пристрасті трохи вщухли, змогли повернутися до рідного міста.
Шлюб цей виявився надзвичайно вдалим. Попри на те, що перший час у них не виходило народити на світ первістка, згодом у сім’ї Костанді з’явилося дев’ять дітей! Всіх він любив, всім однаково приділяв увагу, вирощував розвиненими особистостями, освіченими та залученими до мистецтва.
На портреті глядач бачить стару вже жінку, яка, ймовірно, сидить. Обличчя її висловлює добродушність, яку можна прочитати в піднесених бровах, в іскрах виразних очей і водночас непростий енергійний характер, не позбавлений влади. Губи її трохи зігнуті в напівусмішці, наче жінка стримує якесь зауваження, готове зірватися з вуст. Темна сукня грає відблисками, широкими мазками пензля чудово передана гра відтінків на задньому фоні картини.
“Біля ліжка хворого”
Прекрасна також робота “Біля ліжка хворого”, сюжет якої взятий з реального життя. Це була перша картина, яку художник презентував у новому для нього виставковому форматі – пересувній виставці.
Костанді дуже точно передає атмосферу оселі художника. Блідий молодик, що лежить на ліжку – це однокурсник Костанді Кузьма Кудрявцев, виходець із селян. Неймовірно талановитий хлопець, володар золотих і срібних медалей Академії мистецтв, він жив у неймовірній бідності. Результатом цих нестерпних умов стала сухота, яка й відняла його життя.
Як і робота “У люди”, це полотно притягує глядача, розповідаючи свою історію. Тіло, що лежить на вузькому ліжку, виглядає таким слабким, що стає зрозумілим – людина ця приречена. Те, що він художник, кажуть його роботи на стіні за ліжком – полотна без рам. Бідність не дозволила молодому майстру гідно обрамити свої твори.
Двоє друзів хворого – це також реальні персонажі, однокурсники Костанді.
Один із них стоїть біля полиці, поза його сповнена скорботи та безнадійності. Підтримуючи рукою голову, він перебирає та розглядає роботи присмертного. Це відвертає його від виду худих безвільних рук, що лежать на ковдрі, закритих очей хворого та скорботи, що оселилася в цій кімнаті.
Другий юнак сидить на стільці, мовчки дивиться на товариша. Закрита поза його говорить про те, що він вже змирився з тим, що відбувається, зрозумів і прийняв неминуче. Він знає, що допомогти вже нічим не можна, треба тільки стримати себе, не дати волю своїм сумним почуттям, щоб не робити й без того важкий момент ще трагічнішим.
Декілька слів про життя художника
Ця не дуже балакуча, замкнута, спокійна людина не залишила по собі нагромадження пристрастей і крутих життєвих поворотів, які так приваблюють біографів. Він любив свою сім’ю, своїх учнів, своє місто та справу, якій присвятив життя. Сучасники поважали Костанді, колеги та учні визнавали його авторитет. Лише посилання на думку Кіріяка Костянтиновича могло припинити суперечку між ними. Але ніколи він не хизувався тим впливом, який чинив на людей, зберігаючи внутрішній баланс і почуття міри.
Батько Кіріяка загинув, коли хлопчикові було дев’ять років. Подія ця змусила численну родину залишити рідну Дофінівку та переїхати до Одеси. Маленький Кіріяк Костанді (тоді ще Константіді) був змушений підробляти в зовсім недитячих місцях: винних льохах, кабачках, лавках бакалійників. Якщо видавалася вільна хвилина – хлопчик малював. Зрештою його помітив художник-фотограф Бюллов і запросив до себе працювати ретушером. Фотографія в той час була справою новою, якість знімків вимагала доопрацювання, промальовування очей, брів, носа, іноді навіть додавання заднього фону. Саме тут молодий Кіріяк проходив свою першу практику як митець.
Наприкінці 19 століття в Одесі при товаристві образотворчих мистецтв існувала безкоштовна школа живопису. Туди й вступив юнак у 1870-му році. Успіхи його були дивовижними, роботи молодого обдарування були відправлені до столиці, до Академії мистецтв та високо оцінені там. Але коштів на продовження навчання не було.
Допоміг випадок, який звів Костанді з Айвазовським, який був на той час в Одесі. Бувши, як і Костанді, греком, Іван Костянтинович звернувся до консула з проханням допомогти молодому художнику, що й допомогло йому вступити до початкових класів Академії.
Костанді залишався у Петербурзі до 1885 року, навчався, давав уроки, працював. Закінчив курси педагогів-викладачів малювання. І повернувся до рідної Одеси. Тут він зміг здійснити свою мрію – став педагогом у рисувальній школі. Згодом на базі цієї школи було створено Одеське художнє училище, яке існує й досі. У цьому навчальному закладі Костанді працював 30 років, в 1899 став професором, а в 1907 – академіком.
Своїх вихованців він закликав писати очима, вбирати в себе довкілля, запам’ятовувати, збагачуватися колірними гамами, створеними природою.
Учні Костанді обожнювали свого педагога. Його демократична, вільна манера викладання, нічого не нав’язуючи, давала можливість кожному розкритися з його здібностей. Можливо, саме це і стало причиною того, що у майстра не залишилося чітко виражених послідовників.
Він був не лише талановитим учителем, а й чудовою людиною. Здібні незаможні студенти завжди могли розраховувати на його підтримку. І навіть після його смерті у 1921 році сім’я – дружина та діти майстра – продовжували підтримувати учнів художньої школи, деякі навіть жили в родині покійного.
Саме Костанді був ініціатором створення в Одесі музею образотворчих мистецтв. Він відкрився в 1889 році, в наш час ми знаємо його як Художній. Тут зберігається більшість його спадщини – картини, малюнки, ескізи, альбоми.
Працюючи в училищі, Костанді продовжував писати, його роботи бачили відвідувачі виставок не тільки в Росії, а й за її межами. Зокрема, на Всесвітній виставці, що відбулася в Парижі у 1900-му році, картина “Рання весна” здобула бронзову медаль.
Прах Кіріяка Костянтиновича спочиває на Другому християнському цвинтарі в Одесі. У дворі будинку номер 46 на вулиці Пастера, де жив художник, встановлено його пам’ятник. На одеській Алеї зірок є та, яка присвячена нашому чудовому земляку. Його ім’я носить художня школа та одна з вулиць нашого міста. Зберігається воно і в пам’яті простих городян – справжніх поціновувачів прекрасного.