Легка атлетика – вид спорту, який був представлений з найперших Олімпійських ігор. Щоправда, 1896 року королева спорту була представлена лише дванадцятьма дисциплінами. Вже на Третій Олімпіаді, змагання якої відбулися у Сент-Луїсі (США), легкоатлети змагалися у мега-дисципліні – десятиборстві. Першим чемпіоном став представник британських островів Томас Кілі. З того часу цей різновид легкої атлетики, який вимагає силу, спритність, витривалість, разом узяті, отримав постійну прописку на головних змаганнях планети, що проводяться раз на чотири роки. Виняток склали змагання Четвертих ігор, що відбулися 1908 року. Більше на odesa.one.
Номер “перший”, що визначає переможця, характеризує одесита Миколу Авілова, чемпіона мюнхенських ОІ-1972. А ще одна “одиниця” – унікальність досягнення одеського спортсмена. Річ у тому, що після Вавілова ніхто з радянських спортсменів цього результату не вимагав.
Спортивна школа та щорічне зростання результатів
Народився Микола Авілов в Одесі 1948 року. Як і багато одеських дітей, він займався спортом і, подібно до багатьох, встигав відвідувати дві секції – баскетболу та легкої атлетики.
У суперечці двох динамічних видів спорту верх здобув останній і вже в 1964 році він став майстром спорту зі стрибків у висоту і тоді його зараховують до складу юнацької збірної Української РСР, але вже як десятиборця.
Наприкінці 1960-х років мало хто думав, що Микола стане чемпіоном Олімпійських ігор, хоча від змагань до змагань наш атлет нарощував свою майстерність і покращував результати. Про це свідчить суха статистика. У 1967 році, на 4-й Спартакіаді народів СРСР він став лише п’ятим, 1968-го йому дісталася вже “бронза” чемпіонату країни.
Шлях до вершини спортивного Олімпу
1968 року двадцятирічному Вавілову надано довіру виступити в Мехіко – на його першій Олімпіаді. Там він зайняв почесне четверте місце. Це був високий результат, хоч і без медалі. Вище Авілова виявилися американець Білл Тумі – чемпіон Панамериканських ігор (1967) та Універсіади (1965); Х.-Й Вальде – “бронза” токійських Ігор 1964, і, нарешті, Курт Бендлін – чемпіон ФРН 1965 і 1967 років, найкращий спортсмен своєї країни 1967 року.
На жаль, після мексиканських Ігор одеський атлет зазнав серйозної травми, що позначилося на його виступі на чемпіонаті Європи 1969 року в Афінах, де він посів четверте місце. Проте вже наступного року спортсмену вдалося відновити форму та посісти перше місце на Універсіаді 1970 р. у Турині. Там він випередив лише на 20 очок шведа Леннарта Хедмарка.
“Золото” та “бронза” двох олімпіад
У 1972 році Микола Авілов став чемпіоном СРСР і автоматично був зарахований в олімпійську команду, з якою вирушив до Мюнхена. Поїздка виявилася успішною. По-перше, збірна нашої країни виборола найбільше медалей, з яких 50 – золотих. А, по-друге, одеський атлет повернувся з Німеччини із золотою медаллю, встановивши рекорд із результатом 8454 очка, який протримався з 8 вересня 1972 р. по 10 серпня 1975 р. випередив товариша по команді Леоніда Литвиненка із м. Сміли (Черкаська область), що зайняв 2-е місце, на чотириста з лишком очок.
У 1975 та 1976 рр. Миколі Вавілову знову не було рівних у всій великій країні, тому в 1976 він знову вирушив на олімпіаду – третю у своєму спортивному заліку.
Треба сказати, що 1976 року Микола Авілов знову відзначився. У далекій Канаді на монреальській Олімпіаді він став бронзовим призером. Його результат 8369 очків майже ледь поступився рекордом чотирирічної давності. Але час не стоїть на місці, рекорди оновлюються, спортсмени удосконалюють техніку, майстерність, покращують свої здобутки.
Безумовно, після мюнхенського “золота” цей виступ можна було б вважати менш вдалим, але є одне “але”. Одеський динамівець став на той момент другим радянським спортсменом, володарем двох олімпійських медалей у цій мультидисципліні; і першою – у якого з двох медалей одна була золота. Останній результат не вдалося перевершити нікому із радянських олімпійців.
