Перші десятиліття школи № 90

З 1920 року в Одесі розпочалося формування мережі шкіл нового зразка – трудових. У міру того, як місто отримувало педагогічні кадри, а його жителі відновлювали занепале за роки війни та революцій господарство, інспектура народної освіти створювала нові. Спочатку школи носили імена своїх засновників, громадських діячів та письменників. Деякі з них називалися за національною ознакою – вірменська, російська, українська та інші школи. У 1923 – 1925 роках школи почали отримувати номери. Саме на цей період доводиться виникнення болгарської трудової школи № 90. Больше на odesa.one.

Початок: народне училище та гімназія для дівчаток

Однак повернемося у дні, які передували подіям 1920-х років. Навчальне за № 90 існувало в Одесі й до 1917 року. Це було міське початкове училище, яке розташовувалося на вулиці Колонтаївській, 32. В одеських довідниках збереглися незначні відомості про те, що завідувачем училища був Олексій Трохимович Штамбург, який мешкав неподалік – на Раскидайлівській, 12 Закон Божий читав священник Петро Григорович Завадський. Він служив у Свято-Вознесенському храмі, розташованому на початку тієї ж вулиці. Окрім училища, він викладав свій предмет у жіночій гімназії Шилейко-Ріхтер. Там само вчителькою підготовчих класів працювала його дружина Надія Миколаївна. Цікавим виглядає той факт, що священник проживав через дорогу від основного місця роботи – у прибутковому будинку Пташникова (вулиця Старопортофранківська, 97 ріг Тираспольської, 34).

Хочеться звернути увагу на вчительку Глафіру Петрівну Гонзаль. Вона була дочкою цивільного інженера Петра Гонзаля, а колективі вчителів – наймолодшою. На момент, коли міські училища трансформувалися у трудові школи, їй було лише тридцять років.

Три школи № 90

У перші місяці Одеси радянського періоду формування шкіл йшло в такому темпі, що в місті були навчальні заклади з номерами у третій сотні. Поступово вони об’єдналися і до 1924-25 років їхня кількість стабілізувалася. Найчастіше у шкіл був подвійний номер, наприклад у випадку з навчальним закладом на вул. Пушкінській, 26. На місці колишнього 2-го Казенного єврейського училища 1920 року розмістилася школа № 90-60. У Державному архіві Одеської області збереглася копія посвідчення Фельдштейна Григорія Мироновича, виданого йому 15 червня 1920 року. У документі йдеться, що він працює викладачем графічних мистецтв.

На початку 1920-х років ще одна школа №90 працювала на Молдаванці. Вона розмістилася у будинку №42 по вул. М’ясоїдівській, де до революції працювало училище №20. Завідувачкою школи була Віра Миколаївна Петрашенко.

У 1920-х років нумерація шкіл була приведена в належний порядок. Дев’яностий номер дістався школі, яка розташувалася у двоповерховому будинку на вулиці Софіївська, 24. До революції 1917 року він належав родині Біязі-Мавро. У його стінах встигли побувати Інженерне управління Одеського військового округу, а після нього – Жіноча гімназія, заснована М.М. Маєвською.

Першим директором школи № 90 на Софіївській був 26-річний Микола Миколайович Карагяур, болгарин за національністю, з великим на той час досвідом педагогічної роботи. У 1918-19 роках він був завідувачем школи Волинщини; 1919-20 р. – викладачем Вищої початкової школи. З цієї посади його зняла влада Румунії за відмову служити в армії цього королівства. Рятуючись від переслідувань, М. Карагяур емігрував до СРСР та оселився в Одесі, де був визначений на посаду вчителя 2-го дитячого містечка, а потім – завідувача (директора) школи №90.

1928 року на посаді директора Н.М. Карагяура змінила А. Борисова, яка залишалася керувала школою до 1930 року. А Миколу Миколайовича перевели на посаду заступника директора неповної середньої школи № 93. Очевидно, далося взнаки те, що, по-перше, він колись перебував на території Румунії. І, не виключено, що в епоху початку “чисток” його національність, м’яко кажучи, не підходила для посади директора школи. На щастя, цьому вчителю вдалося пережити репресії 1930-х, війну 1940-х і вийти на пенсію на початку 1950-х років.

Щодо школи № 90, то її колектив продовжив свою роботу, увібравши в себе шляхетне виховання від гімназії М. Маєвської та народність – від міських училищ.

More from author

Історія тютюнового виробництва Одеси

З самого свого заснування, коли в місті ще не було церков та навчальних закладів, рахунок населення йшов ще на сотні, Одеса вже отримала неформальний...

Де навчалися одесити 1830-х років

У 1832 році в Одесі, якої ще не було й п'ятдесяти років, було створено навчальний округ, піклувальником якого став відомий діяч у сфері освіти...

Модний та якісний одяг великих розмірів

На сьогоднішній день ринок одягу є настільки великим і розвиненим, що красиво та модно одягнутись може кожен. Причому для цього зовсім не обов'язково витрачати...
.,.,.,.