Сторінка одеської освіти – її 2-га Чоловіча гімназія

У ХІХ столітті економічний розвиток Одеси супроводжувався зростанням кількості навчальних закладів. Виправданий такий процес був тим, що в місті був один із найвищих показників зростання населення не тільки на півдні, а й у всій імперії. На міських околицях народжувалися училища. А для тих, хто прагнув досягти високого становища, відкривалися гімназії.

Першою гімназією була Рішельєвська, яка виділилася з однойменного ліцею. 1848 року з’явилася гімназія під номером 2. Офіційна назва навчального закладу була такою: Одеська 2-а Чоловіча гімназія. Більше на odesa.one.

На початку великого шляху

То була державна гімназія, яку фінансував міський бюджет. З перших днів своєї роботи гімназія стала одним із найпрестижніших навчальних закладів Одеси. Спочатку учнівський колектив складався майже повністю із сімей Серед дворян та чиновників – такі були диктати часу. Коли країни здійснювалася поступова лібералізація освіти, контингент 2-ї гімназії істотно змінився. До традиційних станів додалися діти міщан та купців. А ще там навчалися іноземні громадяни (про це дещо нижче).

Отже, 18 жовтня 1848 року, трохи згодом початку навчального року, перші учні переступили поріг нової гімназії, директором якої був на той момент Павло Васильович Беккер. Головний навчальний заклад залишався до 1852 року. У 1857-1862 роках він був директором Рішельєвського ліцею, де йому став у пригоді попередній досвід. Це була остання його посада, з якою він вийшов у відставку в ранзі статського радника.

А в досить холодний жовтневий день 1848 року директор гімназії звернувся зі словами побажання до юних вихованців навчального закладу. Для Другої чоловічої гімназії було взято в наймання будинку № 42 (кут Поліцейської) на вул. Преображенській терміном на чотири роки, з оплатою по 2.700 крб щорічно у колезького секретаря Олександра Семеновича Веліканова.

1861 року відбулася зміна юридичної адреси Другої гімназії. Вона переїхала за адресою: Тираспольська, 7 (кут непарної сторони вулиці Ямської). Нові приміщення гімназії також були знімними, оскільки належали титулярному раднику Григорію Новицькому. Крім власне гімназичного курсу тут працювала 2-х класна недільна школа, в якій у 1862 році навчалося 15 дівчаток та 40 хлопчиків віком від семи до п’ятнадцяти років. Крім дітей школу відвідували й дорослі, переважно малограмотні міщани. Деякий час навчальний заклад працював на протилежному розі за адресою: Ямська, 94.

До 1887 для гімназії були по черзі орендовані порівняно невеликі приміщення. Очевидно, чиновники придивлялися, наскільки ефективно працює навчальний заклад.

У власних стінах

Нову, свою, будівлю гімназія отримала через 20 років від дня заснування. У будівлю № 26 на вул. Старопортофранківській, 26 (туди за Радянської влади помістили виш, який готував педагогів) у 1887-88 навчальному році прийшло чотири сотні гімназистів.

На відміну від попереднього місця дислокації новий корпус зайняв весь квартал: від вул. Градоначальницької до Раскидайлівської. Хоча гімназію розмістили не в самому центрі міста, це зменшувало попит навчання у ній. Крім того, коли з’явилася конка, гімназистам надавалася можливість добирати туди транспортом. Одна з ліній пролягла за кілька десятків метрів від головного входу. У тому корпусі в гімназії навчали юних одеситів та дітей із передмість до революції 1917 року і навіть трохи згодом.

Як і належало в ту епоху, у гімназії був свій піклувальник. У січні 1887 року ним став одеський купець грецького походження, почесний громадянин міста Матвій Федорович Маврокордато. До речі, його син, Федір за один квартал від гімназії збудував будинок-притулок для бідних дітей. У 1889 році на пожертвування, а також на кошти, які надав для цієї мети піклувальник гімназії Маврокордато, при ній було споруджено однопрестольну церкву, освячену на честь Св. Миколая.

За свою історію гімназія дала добру освіту сотням людей. У її стінах навчалися герой-полярник О. Шмідт та генерал-майор царської армії Я. Ротенберг. Тут отримував знання знаменитий болгарський письменник Христо Ботєв.

Після Жовтневої революції гімназії як форму навчання дітей та підлітків було скасовано. У 1990-х роках про те, щоб повернутися до цього варіанту влаштування навчальних закладів, задумалися знову. Одним з ініціаторів такого руху стала Заслужений учитель України О. Гриценко. Прислухавшись до її думки та ознайомившись із концепцією гімназій в умовах незалежної України, у місті було відкрито дві гімназії. Одна з них отримала № 2. Але це вже були навчальні заклади, які відрізнялися від попередників. Однією із суттєвих відмінностей стало те, що вона не була виключно чоловічою. З іншого боку, існували розбіжності у кількості предметів.

More from author

Історія тютюнового виробництва Одеси

З самого свого заснування, коли в місті ще не було церков та навчальних закладів, рахунок населення йшов ще на сотні, Одеса вже отримала неформальний...

Де навчалися одесити 1830-х років

У 1832 році в Одесі, якої ще не було й п'ятдесяти років, було створено навчальний округ, піклувальником якого став відомий діяч у сфері освіти...

Модний та якісний одяг великих розмірів

На сьогоднішній день ринок одягу є настільки великим і розвиненим, що красиво та модно одягнутись може кожен. Причому для цього зовсім не обов'язково витрачати...
.,.,.,.