Інтенсивний розвиток освіти на території між низовинами Дунаю та Дністра почався після їх входження до складу Російської імперії. Навчальні заклади цієї місцевості були підпорядковані Харківському навчальному округу, одному з шести, які тоді існували.
Ідеєю створення різноманітних навчальних закладів, повідомляє сайт odesa.one, перейнявся Новоросійський та Бессарабський губернатор М.С. Воронцов. Він збирався відкрити на території російської Бессарабії гімназії та кілька повітових училищ (дорівнювали сьогоднішньому першому ступеню середньої освіти).
Початок освітнього шляху бессарабського краю
Внаслідок тривалого листування, обговорень, про доцільність створення мережі навчальних закладів, з’явився дозвіл про створення повітових училищ у кількох населених пунктах, зокрема Аккерман та Ізмаїл.
Щодо перспективи створення навчальних закладів міст Рені та Кілії рішення мав прийняти Воронцов самостійно.
Навчальні заклади розподілялися за двома принципами. В одних із них навчалися діти за національною ознакою, в інших – діли всіх національностей.
Одним із таких закладів стала Болградська гімназія, створена для навчання дітей та підлітків, насамперед, болгарської національності. Цей навчальний заклад дав путівку в життя багатьом гідним людям, що вже писалося.
Бессарабський край дав нашій країні велику кількість знаючих та талановитих фахівців, серед яких особливу групу утворюють педагоги, які працювали в галузях середньої та вищої освіти.
Учень та вчитель з університету імені Мечникова
Тут можна, мабуть, почати з особи людини, яка присвятила десятки років життя вихованню майбутніх педагогів.
До Одеси Авксентій Гриценко приїхав досить зрілою людиною. За його плечима було навчання в румунській гімназії, важке життя в роки війни в селі Шагани (з 1945 року і під наші дні – с. Приморське). Коли село звільнили, 19-річний хлопець став директором місцевої школи, хоч підлягав призову до Збройних Сил. Його освіта переважила необхідність воювати на фронті.
Трохи попрацювавши директором, Авксентій Авксентійович вирішив, що треба здобувати вищу освіту. Так він опинився в Одеському педагогічному інституті іноземних мов (ОПІІМ). Закінчивши його, він залишився там асистентом і пройшов шлях до доцента. Багато років він завідував кафедрою французької філології, але вже у складі університету імені Мечникова, коли до нього приєднали ОПІІМ. Він знав окрім французької, румунської, німецької мови, добре знався на латині; чудово володІв українською мовою.
На його лекціях завжди було цікаво та іноді навіть весело. Іноді здавалося, що він особисто був знайомий з багатьма історичними та легендарними персонажами, Юлієм Цезарем, або Версенжеториксом, керівником галлів у боротьбі з римським імператором. Він цікаво розповідав про багато явищ мови та історії Франції, країн романської мови та багато іншого.
А.А. Гриценко виявив себе як громадський діяч. У 1993 році його зусиллями було відтворено громадську організацію “Alliance Française”, яка існувала до Жовтневої революції.
Одним із кращих учнів Авксентія Авксентійовича був В.В. Чоботар. Він народився у селі Виноградівка Арцизького р-ну. Закінчивши курс повної середньої школи, Володимир Вікторович вступив до Одеського університету імені І.І. Мечнікова. Здобувши вищу освіту, він став асистентом кафедри, на якій тоді працював його вчитель.
Захистивши кандидатську дисертацію, доцент Чеботарь займався на кафедрі питаннями теорії та практики фонетики, а також країнознавства. Він був одним з активних співробітників факультету РГФ, які брали участь у розвитку та удосконаленні лабораторії експериментальної фонетики.
Крім своєї академічної діяльності, В. Чеботар до останніх днів свого життя допомагав А.А. Гриценку у роботі “Alliance Française”. На жаль, за трагічних обставин Володимир Вікторович Чоботар пішов із життя.
Це лише невеликий фрагмент із великого історичного пласта, який став гідним доповненням у те, що називається просвітою Бессарабії. Втім, історія цієї сфери життя продовжує поповнюватися новими іменами та досягненнями, незважаючи на жодні проблеми, яких сьогодні досить багато.
