Людині завжди хотілося літати. Про ці мрії говорять легенди, міфи, казки всіх народів світу. Але лише наприкінці 18 століття французи брати Монгольф’є змогли здійснити цю мрію на практиці. Крилів у них, щоправда, так і не з’явилося, але вони придумали спосіб підняти в повітря кулю, яку наповнювали гарячим повітрям. Більше на odesa.one.
То справді був перший успішний експеримент. Але ідея створити апарат, важчий за повітря, такий, що нагадував би сучасний літак, нікуди не зникла. Однак шлях до її втілення в життя був не швидким і нелегким.
Одеситам теж хотілося не лише у морі, а й у небо. З кінця 19 століття над містом стали з’являтися повітряні кулі. Для городян це була нова розвага. Під наглядом досвідчених повітроплавців на кулі можна було покататися, бажаючі не переводилися. Знаходилися навіть сміливці, які наважилися зістрибнути з повітряної кулі з парашутом. Ім’я одного з них залишилося в історії – це американець Шарль Леру. В Одесу він, втім, так і не приїхав, хоч анонс виступів був. Незадовго перед тим Леру загинув під час невдалого стрибка.
Спочатку зліт куль відбувався з майданчика над урвищем біля Художнього музею, на Софіївській. Пізніше атракціон розташували поза межами міської забудови. За право спостерігати за польотом із бажаючих знімалася плата, й чимала. Прохід на майданчик з правом спостерігати за польотом стоячи коштував 20 копійок, лава – 50, а за стілець не соромилися брати рублем.
Виникнення одеського аероклубу
Однак аеронавтика – це не лише розвага. Дуже швидко цим явищем зацікавилися військові, і це не дивно. Політ над землею давав можливість топографічної зйомки, не кажучи вже про інші, далекосяжні перспективи.
І ось у березні 1908 року в Одесі відкрився перший у Російській імперії (Одеса тоді входила до її складу) аероклуб ОАК. Ініціатором його відкриття став командувач військового округу генерал А.В.Каульбарс. Він і був призначений його першим президентом, що не дивно.
Щоправда, за іншою інформацією, це була ініціатива одеського багатого підприємця, купця 1-ї гільдії, почесного громадянина Одеси А.А.Анатра, який згодом на базі ремонтних потужностей ОАК заснував в Одесі авіаремонтний завод, який існує й досі.
Хоч би що там було – аероклуб в Одесі з’явився!
Перші засідання проходили у маленькій кімнаті яхт-клубу на Дерибасівській, перші польоти – на повітряних кулях. Назва одного з них збереглася. Це була куля “Росія”, яка сильним вітром у липні 1908 року була винесена в море. Повітроплавці були врятовані командою судна “Східна зірка”. Подія була описана в місцевій пресі, що й дозволило зберегти інформацію про неї до теперішнього часу.
Уточкін – легенда Одеси
В Одесі навряд чи знайдеться людина, яка не знає Сергія Уточкіна. І це не дивно. Доля його незвичайна та трагічна. Проживши неповних сорок років, він за життя став легендою, і це визнання мало підстави. Народився Сергій у 1876 році в купецькій сім’ї. Батьків загубився рано. Навчався у Рішельєвській гімназії. Тяжкі потрясіння дитинства не пройшли безвісти, хлопчик на все життя зберіг заїкуватість. І одержимість пристрастю бути першим.
Він і був ним, причому у всіх видах спорту, за які він брався. Це було плавання, стрибки у воду, вітрильні перегони, веслування, біг, стрілянина, ковзани, фехтування, футбол, бокс. І це не повний перелік спортивних змагань, до якого доводилося брати участь Сергію.
Успіх був прихильний до відчайдушного хлопця. Цей зірви-голова збирав на своїх трюках юрби глядачів. Саме він спустився на автомобілі Потьомкінськими сходами, і подія ця досі залишилася в одеських міфах і легендах.
Але найбільше хлопця захоплювала можливість рухатись, використовуючи техніку. Велосипед, мотоцикл, автомобіль, нарешті повітряна куля. Так, він був членом ОАК і, бувало, літав над містом у кошику аеростата.
Але головною його метою був аероплан. Перший з них з’явився в Одеському аероклубі вже 1909 року. Саме на ньому Сергій Уточкін здійснив свій перший політ. Зараз у це важко повірити, але Уточкін перед цією подією не мав ніякого інструктажу!
Поступившись першістю в польотах Єфімову, саме він, однак, під час сільськогосподарської виставки, що проходила в Одесі 1910-го року, здійснив перший в історії переліт через Одеську затоку. Зліт відбувся з алеї парку Шевченка, тоді Олександрівського, у бік моря. Потім Сергій зробив кілька кіл над затокою та приземлився у Дофінівці. Захопленню публіки не було межі – це було порівняно з перельотом через Ла-Манш!
Уточкін багато літав не тільки в Росії. Польща, Грузія та навіть Єгипет бачили у небі його аероплан. Цікаво, що на початку своєї льотної кар’єри Уточкін сам намагався побудувати літальний апарат. Для цього восени 1909 року він їде до Парижу, тодішнього центру авіабудування. Купує шасі й два потужні на ті часи двигуни. Привізши все це до Одеси, Сергій намагається побудувати аж два літаки. Однак підняти їх у повітря для справді тривалого польоту так і не вдалося. Можливо, конструкція виявилася надто важкою навіть для таких потужних двигунів.
Бувши уславленим та досвідченим пілотом, Сергій, проте, не був щасливим та успішним в особистому житті. Дружина покинула його, віддавши перевагу його колезі по клубу Анатру. Дивно, але факт – сучасники не відносилися до льотчика Уточкіна досить серйозно. Над ним потішалися, навіть травми, які він отримував, чомусь викликали усмішку, а не співчуття.
Це не могло не позначатися на психологічному стані молодого чоловіка. На додаток до всього Уточкін у 1911 році свариться з головою аероклубу, двері якого виявляються для Уточкіна відтепер зачиненими. Поступово під напливом неблагополучних зовнішніх подій у нього розвинулася манія переслідування. Передбачається, що наркотики також не оминули Сергія стороною. Уточкіну довелося рік лікуватися у психіатричній клініці. Він залишив її практично здоровою людиною, в 1914 знову став літати, але в 1915 році застудився, захворів на запалення легенів і наприкінці року помер.
Але одесити все одно ставляться до своєї легенди трепетно. На Дерибасівській стоїть пам’ятник одеському Ікару, в руці у нього паперовий літачок, символ польоту, що так рано обірвався…
Михайло Єфімов – людина, яка здійснила свою мрію
Про цю людину одесити знають менше та згадують про неї рідше. Проте він також зробив свій внесок у розвиток одеської авіації. Більше того, Єфімов був знайомий із Уточкіним, вони обоє займалися мотоциклетним спортом і навіть разом тренувалися.
Михайло народився не Одесі, а Смоленської губернії. Сім’я переїхала, коли хлопчикові було 10 років. Закінчив одеське залізничне училище, пішов працювати телеграфістом. Як і в Уточкіна, у нього було захоплення – мотоциклетні перегони. Якось він навіть став чемпіоном країни. Але людство вже вступило в епоху авіації, і Михайло не залишився осторонь.
Почав він із польотів на повітряних кулях. У 1909 році член аероклубу, фінансист, грек за національністю Ксідас пропонує Михайлу поїхати до Франції на навчання льотній справі, яку банкір пропонує сплатити. Але при цьому висуває умову, що після закінчення навчання Михайло повернеться до Одеси і три роки літатиме перед публікою. Гроші за ці виступи здебільшого належатимуть Ксідасу. Треба сказати, що Уточкін також отримав таку пропозицію, але відмовився, Михайло ж її прийняв.
У льотній школі міста Мурмелон Михайло чудово себе виявив. Викладав тут сам Анрі Фарман. Він високо цінував свого учня і навіть пропонував залишитися у Франції. Але Михайло не міг порушити дану Ксідасу обіцянку. Він став першим російським дипломованим пілотом і повернувся до Одеси.
І вже у березні 1910 року Михайло Єфімов на аероплані Фарман-4 злітає над одеським іподромом, робить кілька кіл і плавно приземляється. Перший політ здійснено. Лише через три тижні в небо піднявся і Уточкін, але першим назавжди залишився Єфімов.
Він продовжує багато літати, і не лише. У 1913 році розробляє пристрій, завдяки якому льотчику більше не була потрібна допомога при запуску двигуна.
Єфімов взяв участь у першій світовій війні. Мужній льотчик став повним Георгіївським кавалером. Під час революційних подій у Росії Єфімов перейшов на бік повсталих і загинув у 1919 році.
Одеса не забула свого легендарного льотчика-першопрохідця. Одна з вулиць міста й досі має його ім’я.