Одеське виноробство крізь століття

На полицях одеських супермаркетів можна знайти величезну кількість різноманітних одеських марок. Елегантні пляшки благородного напою королев та інтелігенток систематично прикрашають святкові столи на масштабних заходах та просто вдома у тих одеситів та одеситок, які хочуть романтично провести свій вечір з кимось чи посмакувати вино наодинці після важного робочого дня, пише odesa.one.

Сучасні процеси виноробства, звісно, збагачені зручностями сьогоденних технологій, які роблять виробництво швидшим і більш масштабним. Але до цього виноробство пройшло довгий шлях становлення та поступової модернізації. Отже, як це було в одеському регіоні?

Початок початків

Можна було б припустити, що виноробство в одеську область прибуло разом з грецькими колонізаторами дохристиянських часів, чиї багаточисельні амфори та інші об’єкти господарства знаходять учені на цих територіях. 

Однак, все почалося ще раніше: коли до сучасної Одеси приїхали греки, виноробство тут уже було. Звісно, невідомо, хто перший здогадався скуштувати виноград, який забродив, але факт залишається фактом.

За греками прибули римляни, які ділилися з місцевими своїми секретами виноробства. Північне Причорномор’я стало ще більш успішним у цьому ділі внаслідок технологічної революції та успішної акліматизації деяких сортів винограду.

Зрозуміло, що і часи українського середньовіччя не пройшли для виноробства даром і в решті-решт його масштаби стали такими, що збільшився експорт: зокрема, у документації 1790 року за свідченнями Скендо є інформація, що партія вин була відправлена до Москви.

Коли з’явилася Одеса

Перший сад винограду з’явився на території Молдаванки ще у 1798 році. До кінця 1810-х років на території міста було зафіксовано як мінімум 8 великих виноградних садів, а через 10 років їхня кількість виросла до більше, ніж 160! Також благородний напій прибував до Перлини Чорного моря з Акерману, рідше завозився з Кавказу, іноді прибували вина з Криму. Втім, імпорт був невеликий у порівнянні з експортом: вивозилося в десятки разів більше, ніж ввозилося — хереса, мадери, каберне, мерло, марсала, а також різноманітних ігристих вин.

1898 ознаменувався для Одеси тим, що у ній з’явився цілий завод шампанських вин, який існує і досі (але не функціонує і навряд чи повернуться до своєї початкової цілі, адже запланована повна реорганізація — про це детальніше можна почитати тут).

Одним з головних діячів у цій сфері в Одесі був Василь Таїрянц — пан вірменського походження, якого сьогодні знають як Таїрова. 

(на фото: дім, де жив та працював пан Таїрянц)

Він став засновником дослідницької станції, яка займалася вивченням виноробних процесів. Спочатку там працювало всього дві людини, але тогочасний уряд підтримав ініціативу діяча та належним чином профінансував цю гілку науки. Існували також спеціальні курси для виноградарів, а сам Таїрянц писав наукові роботи, які стали цінною культурною спадщиною для майбутніх професіоналів.

Радянський період та нові часи

Щоправда, така (гіпер)активність у виноробстві не була стабільною. Злети і падіння були постійно, але найгіршим періодом для виноробства в Одесі були часи Другої Світової війни. Жахи війни ще й помножилися на насильницьку радянську колективізацію, і велика кількість виноградарів втратила те, над чим працювала все своє життя і над чим працювали їхні предки.

Вищезгадана наукова станція Таїрова після революції залишилася без фінансової підтримки та занепала, а самого Таїрова обклали пустими звинуваченнями про те, що він деспотично ставиться до своїх працівників. Уряд навіть стер його ім’я, приписавши честь Клименту Тімірязєву, російському вченому-природознавцю, який, втім, виноградарством зовсім не займався.    

Потім радянський союз ще спробував ввести Сухий закон — нічого гарного з цього не вийшло, тому що алкоголіки будь-якими способами знаходили, що випити, нарівні з цим цінителі втратили одну зі своїх насолод, а бізнес занепав ще більше, і як Одеса, так і вся Україна втратила купу грошей через призупинення виробництва.

Під кінець XX століття виноробство знов активізувалося, але нині існує ряд проблем: велика кількість насаджень не доглядається належним чином, а тому нарівні з успішними центрами виробництва знаходяться такі, стан яких визначено як незадовільний. Але поступово виробництво винограду відроджується, щоправда, це займе ще не один десяток років — і не дивно, бо такі речі не з’являються за один день чи один рік.

More from author

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here

Грабіжники могил: в нелегальних розкопках скіфського кургану фігурував одесит та одеська компанія

Національна поліція розкрила справу про несанкціоновану розкопку стародавнього кургану, що у Миколаївській області. Одним з фігурантів справи був житель Одеси, також в...

Одеська гімназія біля Олександрівського парку

Після здобуття Україною незалежності по всій країні стали з'являтися гімназії та ліцеї, як це було за 100-150 років до того. Безумовно, прототипами...

Університет імені І.І. Мечникова у вимірі онлайн

Увійшовши у другу карантинну весну Одеський національний університет Імені І.І. Мечникова організував своє життя в цифровому форматі. Перш за все у режим...