Навесні та влітку 1944 року до Одеси після її звільнення поступово почали повертатися вищі навчальні заклади та їхній викладацький склад. Того ж року відновив свою роботу в рідному місті філологічний факультет Одеського університету. У 1945 році на факультет, який готував вчителів словесності, було зроблено перший набір студентів мирного часу. Серед молодих одеситів, які хотіли навчати інших рідній мові, була вісімнадцятирічна Майя Сікора. У 1950 році вона отримала диплом викладача української мови та літератури, після чого поїхала робота до сільської школи, через кілька років вона повернулася до Одеси. Більше на odesa.one.
Початок дивовижного мовного проєкту
У рідному місті молода вчителька працювала у різних школах, але значна частина її життя була пов’язана зі школою № 10.
У школі завжди був сильний склад учителів-українознавців. Але в цьому списку Майя Петрівна міцно зайняла особливе місце завдяки нестандартному підходу до своєї справи.
На початку 1980-х років вона впровадила свій авторський проєкт “Золоті розсипи”, девізом якого були слова: “Чоловік, чудово наша мова, серед прекрасних братніх мов”.
Головною ідеєю проєкту, як можна уявити, було навчання дітей тонкощам граматики, лексики, фразеології української мови через ознайомлення з літературними творами. Щоразу щодо нової мовної теми учні отримували завдання знайти у літературних творах цікаві приклади на якесь правило. В умовах, коли у розпорядженні учнів були книги бібліотек і ті, що можна було знайти вдома, робота була дуже складною. Але це завдання було дуже цікавим.
Учні намагалися знайти приклади із творів українських письменників та поетів різних епох. То були Леся Українка та Максим Рильський, Іван Франко та Володимир Сосюра і, звичайно ж, Тарас Шевченко. Учні часто цитували приклади напам’ять, тому урок ставав яскравішим і захопливим. Кожному учневі хотілося краще за інших прочитати приклад, які він знайшов. У залік йшли виразність та емоційність виконання. Вчителька також звертала увагу на кількість прикладів, а також часто просила пояснити те правило, яке вони представляли.
Ідея, яка сподобалася учням
Поступово прикладів накопичувалося така безліч, що записувати їх у зошит означало втратити частину їх у потоці іншої інформації.
Треба сказати, що вчителька вигадала цікавий варіант оформлення зошитів для “Золотих розсипів”. Це були так звані загальні зошити формату А-4 Знайти такі чи, як кажуть в Одесі, дістати було дуже складно. Але батьки діставали: у магазинах, через друзів чи знайомих.
Щоб зошити не перетворювалися на звичайний рутинний документ, учням пропонувалося їх барвисто оформляти. Для цього можна було наклеїти якийсь гарний орнамент або самим щось подібне намалювати. Можна було зробити аплікацію фрагмента барвистої листівки. Вибір учнів був досить великим.
Варто зазначити, що цей вид роботи добре прижився у школі. Її виконували навіть учні, які дуже охоче прагнули знань. Адже проєкт Майї Петрівни ніби залишав осторонь предмет, який вона вела. Тут головну позицію займали творчість, винахідливість, здатність знайти потрібну інформацію.
Звернімо увагу, проєкт “Золоті розсипи” викликав позитивне ставлення серед школярів. для яких українська мова не була рідною. Тим самим було М.П. Сікора навчала своїх вихованців толерантності, любові до творів літератури, написаних українською.
Насамкінець, хочеться зазначити, що авторська методична розробка “Золоті розсипи” допомогла багатьом учням краще проникнути у багатство та оригінальність української мови.
