В Одесі завжди приділялася увага незахищеним верствам населення: дітям-сиротам, багатодітним сім’ям, інвалідам. Особливе місце в житті міста займали організації та установи, які здійснювали конкретну діяльність в рамках гімназії, училища, міста, або навчального округу. Далі на odesa.one.
Одеський навчальний округ
На чолі навчального округу стояли піклувальники, призначені Міністерством народної освіти. Піклувальникам підпорядковувалися всі навчальні заклади округу. На Піклувальника покладалися питання ведення навчальних і господарських справ навчальних закладів, подача кандидатур на посади професорів університету та директорів гімназій, звітність про стан викладання і дисципліни в своєму окрузі.
У 1832 році на величезній території Бессарабської, Катеринославської, Таврійської і Херсонської губерній, в яку входила сама Одеса, був створений Одеський навчальний округ.
Серед піклувальників цієї територіально-академічної структури був Микола Іванович Пирогов, засновник військово-польової хірургії, який показав себе хорошим організатором системи освіти.
У дорученому йому окрузі Микола Іванович вводив перетворення, які гостро критикували в Петербурзі, тодішній столиці імперії і тільки, завдяки своїй популярності, він уникнув покарань. Одним із заходів, які ввів професор Пирогов, було навчання в школах, відмінних від церковно-парафіяльних, людей з нижчих станів. Згодом такі учні стали надходити і в університети.
В середині XIX століття було засновано інститут опікунів гімназій, які повинні були стати сполучною ланкою між навчальним закладом і суспільством.
Міський бомонд дбав про соціально незахищених дітей
Безумовно, в ті роки не забували і про дітей, які потребували особливої турботи і милосердя. При школах і гімназіях утворювалися піклувальні, благодійні, опікунські ради і товариства. Багато з них користувалися заступництвом вищих осіб міста і імперії. Наприклад, Одеське піклування дитячих притулків курирував одеський градоначальник Толмачов, його товаришкою (помічником) була дружина Лідія Дмитрівна. У складі організації працювали архітектор Л.Л. Влодек, одеський повітовий шляхетний голова, барон М.А. Рено, інші відомі і впливові в місті люди.
При гімназіях працювали Товариства допомоги незаможним учням, на чолі яких, як правило, стояли директора гімназій.
Піклування в міжвоєнний період
Після Громадянської війни офіційний інститут піклування припинив своє офіційне існування. Але, по суті справи, піклування як форма допомоги знедоленим дітям продовжила своє існування. По всьому соціальні працівники збирали по всьому місту дітей, батьки яких у Першої світової та громадянської воєн, загинули від голоду або померли від епідемії «іспанського грипу».
В середині 1920-х років у складі міського господарства працювала Одеська окружна інспектура соціального виховання (коротко – Соцвих), яка, перш за все, займалася формуванням мережі трудових школи і насиченням їх кадрами. Однак, треба зазначити, що в управлінні цієї структури були дитячі інтернати (на початок 1926 року їх були двадцять п’ять), а діти жили, навчалися і здійснювали суспільно корисну роботу, в будівлях, велика частина яких сьогодні пам’ятники архітектури. Це були, наприклад, будівлі в історичній частині міста – Сабанський провулок, 2, Сабанеев міст, 3; або просто доглянуті будинки, що представляють архітектурну цінність: Барятинский провулок, 8; Старопортофранківська, 30.
У структурі Соцввиху працювали 3 дитячих містечка, одне з яких розмістили на території закритого на той час Свято-Архангело-Михайлівського жіночого монастиря. Для дітей російського та польського походження був відкритий дитяче містечко на 4-й станції Великого Фонтану. Можна сказати, що саме тоді почалася тенденція будувати дитячі установи, які відрізнялися від звичайних шкіл, в районі Великого Фонтану.
Була така форма навчання як напівінтернат, де діти були зайняті повний день. У шести напівінтернатах діти до двох годин займалися загальноосвітніми предметами, після обіду і відпочинку займалися «естетичними предметами»: ритмікою, літературною творчістю, малюванням, ліпленням, співом і т.д.
Особи, які за віком не могли міститися в дитячих будинках, отримували місця в 4 гуртожитках.
У структурі Соцвоса працював лікарсько-педологічний кабінет, розташований в будівлі на вулиці Чичеріна (Успенська), 1, де колись працювала гімназія № 3, яка дала путівку в життя академіку Сергію Корольову.
Педологія – наука про соціалізацію дітей
Що таке педологія сьогодні знають хіба що фахівці в галузі педагогіки. У 1920-х роках педологія, яку в Одесі очолював відомий професор, педагог дореволюційних гімназій, Сергій Йосипович Лозинський. Сама наука, предметом якої була соціалізація дітей з різними відхиленнями у розвитку, ставала дедалі популярнішою у країні. Але в епоху гоніння за інакодумцями, переслідування за те, що хтось розділяє точку зору європейських вчених або займається «ворожими» науками, роботи по педології і самі педологичні станції були закриті.
А поки в 1920-х роках педологічний кабінет працював з дітьми з вадами розумового та фізичного розвитку зі спеціальними профільними будинками.
Принципи роботи з «важкими» дітьми, закладені в 1920-х роках, збереглися в післявоєнні роки. Особливу турботу про дітей соціальні служби виявляли в перші дні після визволення Одеси в квітні 1944 року. За словами очевидців тих часів, вчителі, міліціонери, вихователі буквально виловлювали дітей в підвалах, балках, зруйнованих в дні оборони і фашистської окупації. Їх відмивали, приводили до ладу і садили за парту.
Турбота про дітей післявоєнної Одеси
У ті ж роки у школах проводилися кампанії зі збору коштів на допомогу дітям-сиротам або з малозабезпечених сімей, особливо тих, чиї батьки загинули на фронті. З цією метою влаштовувалися ярмарки, дитячі концерти. Такі, як сьогодні кажуть, благодійні акції завжди викликали позитивну реакцію у батьків і керівництва міста, знаходили відбиття у пресі.
Згодом акції прояву доброти і милосердя поступово припинили існування, оскільки турбота про дітей перейшла у відання державних структур, в тому числі опікунських органів при районних Радах депутатів.
Стан справ у наш час
Сьогодні поняття піклування прийняло інші форми і стало означати фінансову основу підтримки навчальних закладів за батьківські і зовнішні кошти, які, зокрема, переводять школам депутати, колишні випускники, просто заможні люди.
Є піклування державне. Воно представлено опікунськими радами, які займаються питаннями проживання дітей в малозабезпечених сім’ях, з одним батьком. У їх веденні знаходяться питання усиновлення.
Днями в місті з’явилася нова структура – Громадська рада при департаменті науки і освіти Одеської міськради. До складу організації увійшли депутати, представники громадських організацій, чиновники міського рівня.
На першому засіданні його учасники затвердили склад організації, а директор ДОН Олена Буйневич, відповіла на запитання присутніх, і, зокрема, що стосуються положення про організацію.
Попри те, що серед безпосередніх цілей опіка над соціально незахищеними дітьми не позначена, можна сказати, що цей спектр роботи передбачається у зв’язку із глобальною метою Громадської ради – координації дій в рамках реалізації державної програми «Освіта».
